З книги «Евтерпа в снігах»
ПРОЛОГ ДО НЕ НАПИСАНОЇ ПОЕМИ
Із сучасником, співучасником
і учасником злодіянь
ти не ладив,
ти з ним, сучасником
був у контрах за всіх наслань.
А на запит – хто Янукович? –
відрубав: мародер з кротовищ!
Рвійним жестом підперши тон.
І була тобі віра в поміч:
те, що сталось, минущий сон.
Але сон не минав, і той що
гучно клявсь припинить розор,
двоєдушно продовжив трощу,
долучивсь до спокус гоморр.
Марно ждав ти на автохтона
з капіталом ума й таланту.
Дочекався не Вашингтона,
а чужинця, комедіанта.
Це тоді ти довірив запис
сейфу серця, його блокноту:
«Черні темної самоляпас –
передвістя перевороту».
Не дивуйся тепер, воїтелю,
як на вигук німотний – де я? –
здибить гриву піщаний вітер,
сміхом вибухне Іудея.
01.10.2019
А ЩО ТАМ У ВСЕСВІТНЬОМУ ТЕАТРІ?
А що там у всесвітньому театрі?
У Барселоні повінь. У Перу
горять ліси. Цунамі на Суматрі.
В Калькутті вмер уславлений гуру.
В Берліні бум: там виставка скелетів.
Тіпає малярія Гондурас.
Різня в Малі. В Парижі бунт жилетів.
В Малайзії теракт. А що ж у нас?
А в нас такого штибу веремія,
такий вертеп, що й в злого духа шок.
Умів параліч. Душ ідіотія.
І зяє прірва. І вона за крок.
17.11.2019
* * *
З Георгія ІвАнова
Я люблю ці засніжені гори
На краю у провал пустоти.
Твої очі із синім прозором,
У яких відбиваєшся ти.
Але в цій дурнуватій вітчизні
Я нічого не можу збагнуть.
Лише мертвих плачі, як на тризні,
Та в заметах троянди цвітуть.
Торжествує крива усесвітня
Там, де рух мав би бути прямий.
І шумить світова нісенітня,
Важко б`ється в граніт світовий.
НЕ ДОРІКАЙ…
Не дорікай за мій нестрим,
я був і буду незручним.
Я – незалежний несліпий.
Я – відокремлений старий.
Схиляючись до гетьманату,
із каганатом не мирюсь.
І в піку чорному квадрату,
примхливій моді і диктату
календаря іще труджусь.
Хоч з лакомств не надбав нічого,
все ж вірю в горню благодать.
І покладаюся на Бога
та на його небесну рать.
Коли журба непояснима
дійма, духовним оком зрю
їх всеприсутність, мовчки з ними
про божий устрій говорю.
І з одержимістю друїда
шлю їм безмовні позивні
про наші злидні, наші біди,
про наші прикрощі земні.
06.05.2019
КРАЖА
Зламані грати, розкришене скло –
злодії діяли грубо й зухвало.
Все, що господарі дачі надбали,
одяг і речі, мир і тепло,
й те, заповітне, що в сховку тримали,
винесли й тим умертвили житло.
Лихо в ту ніч мене обійшло,
чом же караюся, мов після втрати?
Викрав життя моє, будні і свята,
час-ненаситець, чиє ремесло
каверзне – душу і плоть обкрадати,
грати на місці, та мертве житло.
30.09.2019
ЛЮДИ ФРАЗИ
Теревені, баляндраси,
демагогів прісні страви.
В переборі – люди фрази,
в дефіциті – люди справи.
Хворий краю, чуєш зграю?
Кличуть в рай, морочать маси.
Відмовляюся від раю,
задовбали люди фрази.
Очі вниз – кривавить розріз,
вгору – угорі пролази.
Забалакали твій розріст
пустобрехи, люди фрази.
24.05.2019
* * *
Все частіше рветься,
рветься й не латається.
Трохи ще живеться,
більше – умирається.
Хоч волів би іншості
і бажав би сталості,
негаразди – в більшості,
перемоги – в малості.
Та між тими й тими
незначне розходження.
Бо життя між ними
в стані охолодження.
18.10.2019
ТИХА ПРИЧИННА
Тиха причинна встряє в балачки,
тихо, смиренно розповідає:
має вона із секретом замки,
та хтось все одно її обкрадає.
Ходить крізь стіни, каже вона,
ходить крізь ніч, запада в безмов`я.
Мабуть, він розуму несповна,
краде не гроші, краде здоров`я…
Любі причинній діти й старці,
для них вона припаса цукерки.
Дурять її шахраї-продавці,
вона ж променіє, немов люстерко.
Тиха причинна, а чи свята,
всім догоджає, усім прощає.
Пише Богу за листом листа,
плаче Бог, коли їх читає.
12.10.2019
ЗАБУТИЙ
Смерть його цілувала в уста:
зарубала сокирою та
з ким він спав і глушив оковиту.
Він приснився мені неспроста –
несерйозець, пияк, волокита.
Від мирських відсахнувшись випроб,
віршував і крутий його лоб
обіцяв здивувати плодами
із садів Гесперид, та дарма,
золотих його яблук нема,
заповзявся дочасно до ями.
У надземних й підземних світах
розчинилися слово і прах,
його віршник місцевий не знає.
Тільки неба цвяхований дах,
як тоді, цвяхів золотом грає.
09.10.2019
ФІЛОН З АЛЕКСАНДРІЇ
Будь добрим. У кожного стрічного
є своя велика біда.
Філон Александрійський
Цей Філон з Александрії
вмів читати по очах.
Скруту, горе, безнадію
винувато помічав.
Я б йому потиснув руку,
вчився б слушності приміт.
Та між нами рів розлуки
шириною в сотні літ.
Він звертався до сумління,
ним гострив своє перо.
Він схилявсь до розуміння –
люд нещедрий на добро.
Тож коли когось стрічаю,
я – Філонів епігон –
щось бува та й примічаю
і міркую, як Філон.
Навіть музу приучаю
брати лагідніший тон.
17-18.05.2019
ЮКА
Юка – квітка, юка – мексиканка
з екзотичним і вертким ім`ям.
До вподоби дачна їй ділянка
із піском на чверть чи пополам.
Біла, із відтінком жовтуватим,
як церковка на цупкім стеблі,
підійма, мов хоче відірвати
сніп своїх дзвіночків од землі.
Щоб не стались напади ворожі,
виставля – нехай тремтять чужі –
оборонну зброю на сторожі,
листя малахітові ножі.
То дарма, що у сумир`ї саду
різноквіття лагідний розлив.
Впам`ятку їй хижий конквістадор,
той, що край її занапастив.
Опусти ножі, розслабся, юко,
в нас до тебе сталий інтерес.
Не примножить родової муки
жоден Піссаро тут чи Кортес.
Хай твою церковку сонце гріє,
хай тебе прапам`ять не ляка…
Юка слуха, юка розуміє,
та ножі свої не опуска.
04.10.2019
НА ДАЧНІЙ ЛІНІЇ
Вимирає ветха дачна людність,
я іще тримаюся, але
пригинає дачників відсутність,
щоби почуватися не зле.
Наляга осмута стародавня,
зупиняє мій непевний крок.
Не діждались наливного травня
цей і той…і тут, і там замок…
Кронами наливу і черешні
дачне нетерпіння вигляда
чи не йдуть господарі нарешті,
і не знає – скоїлась біда.
Я зітхну в неяснім замішанні,
та деревам зітхи невтямки.
І ці втрати – втрати не останні,
і від слів виразніші замки.
24.05.2019
* * *
Самота самоту намагалась
приголубити, як сироту.
Самота самоти дослухалась,
обняла самота самоту.
Їх звела й поєднала жалоба,
вся у чорному, мов ієрей,
кам`яніла вона, як Ніоба,
як Ніоба по смерті дітей.
При дніпровськім вечірнім причалі
безсловесний тягнула мотив.
Переймав його ангел печалі,
крепом хмар свої сльози сушив.
17.11.2019
* * *
Повсякдення порожнеча,
сірий пил марнот.
Там, на сході кровотеча,
тут кубло мерзот.
Там, на сході убивають
просто так, з нудьги.
Тут жирують, обкрадають,
тут гризня й торги.
Відчай не в своїй тарілці,
твердить з колотнеч:
бог з дияволом у спілці,
Боже, запереч!
16.11.2019
ХТО?
Нічної душі моріння,
химерні її видіння,
темноти болінь, борінь,
туманних страхів надбанок,
допоки не змиє ранок
тремтінь її потрясінь.
Допоки не продереться
крізь хащі нічні – й порветься
чорнильна чортовина.
Допоки застій чорнила
потурить рішуча сила
з розсмішеного вікна.
На дійство, що ніч заможе,
полегша зітхає: Боже,
а все ж таки не збагну
я в сни оту гру лукаву.
Це хто нас вночі лякає?
Хто душу трясе нічну?
15.11.2019
* * *
Попросити б милості у Бога
і тамуючи серцебиття,
вийти в ніч й нести, допоки змога,
лахи плоті – зношене життя.
Йти і йти, допоки йтимуть ноги,
й щоб ніде нічого і нікого,
тільки неба сяюче шиття,
тільки серця власного биття,
тільки міражі, як застороги…
Йти і йти, до повного злиття
з обрієм, із витоком дороги,
звідки вже не буде вороття
в ніч, коли нестимеш до знемоги
рам`я, своє зношене життя.
09.10.2019
* * *
Те, що плакало, те, що сміялось
і мирські вигравало призи,
те, що за горизонт поривалось
з чорториїв гріховних низин, –
розкришилося, розпорошилось
в товкотнечі базарів і площ.
Волохатим туманом зашилось,
відшуміло, як сяючий дощ.
Стало примхами плоті, морінням
занепалого духу, числом,
що вагітне уже відпадінням
в неминучість, у згубний пролом.
Спрагле віри у промисел божий,
тіні, любі йому, виклика.
Та змиритися з ганджем не може,
в снах крамольних підтримки шука.
19.11.2019
ТО, МОЖЕ…
Ластівки водяться там, де є люди.
З газети
І люди є, а їх нема над ними,
не тішать зір їх ігри циркові.
То, може, прикидаються живими
тут люди, а насправді – неживі?
То, може, не живуть, а лиш існують,
а лику, лику Божого не зрять?
А гласу, гласу Божого не чують?
Не вірять, темні, в горню благодать?
Ані гніздечка при сараї й хаті,
ні сольних партій, що в полон беруть.
То, може, прилетять сюди пернаті
лише коли тут люди оживуть?
18.12.2018
РОЗДВОЄННЯ
Гра тіней на полицях стелажів
за участі шовковиці худої,
з метляннями мітли її рудої,
тремтінням світла, листя віражів,
а за столом – ловитва міражів.
Ловець похилий, та з подвійним зором,
спостеріга побіжно за розором,
занепадами флори крізь вікно.
І в двох світах – у світі віртуальнім
і в справжнім – завіконному, реальнім,
він ловить те, чого нема давно.
Та в пам`яті є й роль провокативна,
шарпне за віжки глузду й нагада –
ловитва міражів непродуктивна.
У парі з нею досвід насіда:
уявний світ – то все-таки химера,
чого домігся ти, джуро паперу?
Життя твоє реальне опада
безживним листям буднів, фантазере,
як за вікном шовковиця руда.
03.10.2019
БЛАЖЕН СЕЙ МУЖ
Як дятел, що воліє з древом злитись,
щоб влучить в розгалуження мертвот,
так розум намагається пробитись
до таїни материкових вод.
Явивши хист, плекаючи відвагу,
він відкидає наносні грунти,
аби погамувати вічну спрагу
із джерела пізнання й чистоти.
Блажен сей муж,
бо ж дні його не врозкид,
та доля його – доля-рикошет.
Розплачується дятел струсом мозку,
життям своїм розплатиться поет.
24.12.2018
У НИЗИНАХ СЕРЦЯ І УМА
У низинах серця і ума
музі зле, тому вона й німа.
Їй бракує величі простору,
без якого вольності нема,
азбуки астрального письма,
музики – мінору і мажору, –
думки, що подібно метеору
й перед смертю землю перейма,
благозвуччя ангельського хору…
06.10.2019
І БОЇТЬСЯ ПОЧУТИ З ТУМАНУ
Прагне розум себе ошукати,
коли сумнів опори хита.
Тільки б думку лиху відлякати:
існування рушій – марнота.
Та соромлячись спроби лукавства,
все ж воліє іти напролом.
То невже лише біс марнославства
віршувальника водить пером?
І боїться почути з туману
мовчазних галактичних висот:
ремесло твоє – самоомана,
складова планетарних марнот.
08.10.2019
ВОРОЖДА
Ревно змагались в ліричній співочості,
не поділили славу і почесті.
Люто шмагались статтями-нагайками,
геть розсварилися, стрілись – на Байковім.
Та прихопили й у засвіти зброю,
досі гризуться поміж собою.
Привід мудрящий, а все ж веселящий:
в кого із них там пам`ятник кращий.
03.03.2019
НЕ РЕМСТВУЙ, НЕ ПИТАЙ ЧИ БУДЕ КРАЩЕ
Начинням днів стріляє часу праща,
у дефіциті благо і тепло.
Не переймайся тим чи буде краще,
а переймайсь, щоб гірше не було.
Коли не спить душа твоя боляща
і в тріщинах крихке її житло,
не переймайся тим чи буде краще,
тим переймайсь, щоб гірше не було.
Коли лишать тебе напризволяще
найближчі, відсахнеться ремесло,
і ти уже не станеш на крило,
коли число, що зрине на табло,
засвідчить твою явну занепащу,
коли затягне мулом джерело,
яке живило міць твою творящу, –
не ремствуй, не питай чи буде краще,
а помолись, щоб гірше не було.
04.10.2019
ПЕРЕДЗИМ`Я
Листопад чи падолист –
все одно глухий занепад,
все одно нахабний рекет
сили, чий руїнний хист.
І дерева-голяки
ще не знають: між снігами
дистрофічними тілами
їм ловити дрижаки.
Мені теж тут зимувать,
озиратися, як тать,
на всі боки, на всі кроки
грудня і також дрижать
та чекать на благодать.
І гадати наяву
чи до квітня доживу,
до нарцисів, до тюльпанів,
до таких душевних станів,
щоб повірити – живу!
10.10.2019
У СУЗІР`Ї ОРЛА
Переселення душ. Не за компасом звір
їх маршрути і зміну житла.
Я чекаю тебе на зорі Альтаїр,
ця зоря у Сузір`ї Орла.
Тільки там, на зорі Альтаїр, тільки там,
де ми втратим свої імена,
розсекретить Господь, чому випала нам
доля з кривдою, доля земна.
Прах низин й роздоріж допоможе струсить
світлий ангел зорі Альтаїр.
І незримим крилом поміняти звелить
на астральний земний світломір.
31.07.2019
P.S. Замовити книгу Володимира Базилевського «Евтерпа в снігах» можна за телефонами: 099-480-15-63, 096-011-56-19.