Ти знаєш, що ти людина?.. Цим рядком Василь Симоненко запитав і одночасно дав відповідь кожному з нас. Ці слова стали сьогодні вищими за політичні гасла і заклики, бо ці слова йшли роками і віками, стежками і дорогами, щоб сьогодні стати тією незборимою силою, яка окрилила Людину, вселила їй віру в її людську гідність, стала підрахунком інших устремлінь, інших критеріїв, інших бачень і розумінь. Ці слова були частинкою простору над столичним Майданом, вони освітили й освятили Революцію Гідності, стали Небесною Сотнею…
Вони і сьогодні, у найтяжчі часи двобою, видимо і незримо, голосно і нечутно в кожному. Ти — Людина! Не забуваймо про це, коли легко і радісно, і коли неймовірно важко… Пам’ятаймо, починаючи дорогу і повертаючись із дороги, перебуваючи в славі і забутті, саджаючи дерево і рубаючи його. Щодня, щогодини, щомиті… Недавно, відвідуючи тяжко пораненого Воїна запитав, що найважливіше, найпотрібніше там, на передовій? Сила? Зброя? Прихисток?.. — Віра, — відповів Солдат, — Віра, що зможеш, пересилиш, переможеш, бо ти – Людина!.. Я не знаю, чи знав він, про цей рядок із Симоненкового вірша, але я вірю, що Він знав, бо інакше не пішов би добровольцем на війну…
Ти знаєш, що ти людина… Я зовсім не певен, що знають про це всі, незалежно від статі, віку, статків, можливостей, чинів і посад. Комусь і не потрібно про це знати, хтось іще тільки у путі, щоб осягнути цю істину, для інших це найвище мірило зробленого, сказаного, прожитого… Яким буде Завтра, і якими будуть твої діти, якими очима ти будеш дивитись на довколишній світ…
А ще я ніколи не забуду сказані тим Воїном слова:
— Я нині тут, у госпіталі, але кожен мій ранок починається там, на Сході…
Він знає що Він – Людина!
