Минулої суботи, до 104-ї річниці віл дня народження видатного українського письменника Володимира МАЛИКА (Сиченка), відбулося відкриття пам’ятника на його батьківщині – у селі Новосілки колишнього Макарівського, а тепер Фастівського району на Київщині.
В урочистій події взяли участь і гості з Києва: донька письменника Лариса Володимирівна та її син Володимир, скульптор Володимир Шолудько, головний редактор видавництва «Веселка» Ірина Бойко, поет Петро Засенко та автор цих рядків.. Із міста Лубни, де похований Володимир Кирилович, був присутній його син Олександер Сиченко з групою шанувальників творчості митця. Від Національної спілки письменників України ми вручили освітянам і вихованцям Невосілківської гімназії (директор Світлана Котик) Подяку – за популяризацію творчості та вшанування пам’яті видатного письменника, а від Київської організації НСПУ – бібліотечку книг українських літераторів.
Так уже повелося, що чимало знаних українських письменників розпочинали свій творчий шлях у жанрі поезії, а вже згодом, збагачені досвідом баченого і пережитого, переходили на прозу. Саме так прийшов у нашу літературу і Володимир Малик (Сиченко), відомий широкому загалу читачів як автор низки історично-пригодницьких романів на чолі з тетралогією «Таємний посол», які витримали випробування часом, відзначені престижними літературними нагородами, зокрема премією імені Лесі Українки (1983), перекладені на англійську, польську, словацьку, вірменську та інші мови світу.
А своєрідною прелюдією до прозових творів зрілого періоду були віршовані розповіді-легенди про героїчне минуле нашого народу («Журавлі-журавлики», «Чарівний перстень», «Месник із лісу», «Микита Кожум’яка», «Воєвода Дмитро» та ін.), адресовані юному поколінню читачів. Попередником у розробці цього дефіцитного жанру можна вважати Олександра Олеся, який у заспіві до збірки «Княжа Україна» так означив свій творчий задум: «Заспіваю вам не пісню Про стару старовину, Розкажу я вам не казку, А бувальщину одну. Розкажу вам про минуле, Що вже мохом поросло, Що, нащадками забуте, За водою поплило. Перед вами стародавні Пройдуть хвилями часи, Із могил до вас озвуться Наших предків голоси…».
Цей шлях обрав і Володимир Сиченко, виходець із оповитої народними легендами і переказами Київщини (згадаємо, наприклад, літописну розповідь про Білгородський кисіль). Обрав з наміром через художнє слово поновити втрачений зв’язок віків і поколінь, розбудити в юних читачах генетичну пам’ять про нашу героїчну історію, здатну стати для них опорою в житті, сприяти подоланню комплексу меншовартості та інших постколоніальних і пострадянських синдромів. Адже дивно виходить, що ми з шкільних років добре знаємо, як гуси врятували Рим, а от на літописного хлопчика, завдяки якому за часів князя Святослава печеніги не змогли завоювати Київ, мало хто звертає увагу, інакше в столиці вже давно б знайшлося місце для пам’ятника юному герою. Як свідчать щоденникові записи «Синьої книги», В. Малик добре усвідомлював, що наші сучасники, які відмовляються від досвіду і уроків попередніх поколінь, ризикують стати добровільними сиротами, чужоземцями у своїй власній країні і змушені щоразу розпочинати все спочатку.
Творча спадщина письменника особливо актуальна в наші дні, коли над Україною знову нависла загроза втрати державності. Добре, що естафету історичної прози від Володимира Малика, Романа Іваничука, Івана Білика, Павла Загребельного, Юрія Мушкетика, Володимира Рутківського підхопило нове покоління літераторів. Це означає, що справа збереження національної ідентичності, якій присвятив своє подвижницьке життя Володимир Малик, є безперервною і важливою, зважаючи на загрози та випробування, які переживає сьогодні Україна.
Анатолій Качан
____
На фото: біля пам’ятника Володимиру Малику. В центрі – син та донька письменника.
nspu.com.ua
