Жан Жоньйо: «Літературна дипломатія – це справді важливо!..»

121

Наш співрозмовник Жан Жоньйо (1954 р.н.) – знаний бельгійський письменник і громадський діяч. Закінчив Вищу школу міжнародних перекладачів при Монському університеті та Національний інститут видовищних мистецтв (факультет кіно, радіо й телебачення) у Брюсселі. Працював на бельгійському телебаченні (зокрема, вів низку історичних програм). Автор збірок новел («Корпус митниці», «Мародери темного»), романів («Слова Мод», «Торік у Сінт-Ідесбальді»; Премія ім. Оґюста Мішо Королівської академії французької мови та літератури Бельгії; Премія Бельгійських Бібліотек) та інших творів, перекладених італійською, румунською та української, сценаріїв документальних фільмів і коміксів. Також виступає як культурний оглядач, координатор творчих майстерень із написання новел, радіожурналіст (щотижнева програма «Між рядками») і засновник Інтернет-радіо «Книжковий простір», був головним редактором одного з найповажніших літературно-громадських часописів Бельгії, «Маржіналь», очолював Франкомовну секції ПЕН-центру Королівства Бельгія, де нині перебуває на посаді Почесного Голови. Долучився до інформаційної кампанії на підтримку України в умовах російської агресії, зокрема сприяючи виступам українських культурних діячів у паризькому «Ле Монд», бельгійському «Ле Суар», на радіо й телебаченні.

Дмитро Чистяк: Любий Жане! Ваша багатоманітна діяльність на міжнародній арені, зокрема у франкомовній культурній спільноті, викликає щире захоплення… Колись на чолі легендарного часопису «Маржіналь», а нині – як Почесний голова франкомовного ПЕН-центру Бельгії та Президент Фундації Моріса Карема й невтомний організатор численних культурних ініціатив, Ви стали незамінною постаттю Королівства Бельгія… Гадаю, варто розпочати з короткого огляду нинішніх Ваших проектів…

Жан Жоньйо: Мушу зауважити, що справді, моя літературна діяльність – досить розмаїта. Збірки оповідань, два романи, численні статті й відгуки, монографія «Майстерність Слова» про незабутнього секретаря Королівської академії французької мови і літератури Бельгії Жака Де Деккера належать до традиційного письма. Але є ще й письмо звукове у вигляді довгих радійних (або ж у форматі відео через Ковід) інтерв’ю з письменниками, істориками, філософами, ба навіть авторами коміксів. У кожній розмові (вони є на сайтах www.espace-livres.behttp://espacelivresedmondmorrel.blogspot.comwww.edmondmorrel.be) намагаємося виявити, яким чином вивершується творчість, чим вона живиться – розглядаємо розмаїті літературні явища як спосіб світорозуміння. Серед подальших планів – повість або роман, де головний герой нагадує мого батька, очитаного, але мовчазного і загалом депресивного чоловіка. Він уже з’являвся в низці новел, тому глибше вглядаюсь у зображення дійсного й уявного, саме в такому розрізі проступає справжня сутність людського. Серед інших проєктів – роман про навколосвітню експедицію (зокрема й до України) бельгійського автобронедивізіону під час Першої світової війни, де історія поєднується з вигадкою – розпочав я цю тему у збірці «Бельгії» (2019, Видавництво «Кер»). Пильно стежу за екранізацією своєї новели «Готельний сервіс», яка має вийти на екрани вже навесні. А ще один не лише літературний проект надзвичайно мені любий – відвідати Україну та нарешті представити видану збірку новел «Сп’яніння від книжок» (видавництво «Пінзель», 2022, переклад Івана Рябчія), славень читанню, мистецтву слова та свободі думки – без них не уявляю існування сучасної людини.

Д.Ч.: Ваша літературну творчість здобула успіх і серед українських читачів – із виходом збірки «Сп’яніння від книжок», а також після друку новел у журналах «Київ» і «Всесвіт». За підтримку української культури Вас нагороджено Грамотою Київської організації Національної спілки письменників України… Яке нині Ваше творче кредо?

Ж.Ж.Надзвичайно зворушив мене вихід цьогорічної збірки, а також друк у Вашому перекладі новели «Сліди» у бельгійському номері журналу «Всесвіт» (2015, № 9–10). На жаль, в Україні був лише раз – у Львові, на щорічному конгресі Міжнародного ПЕН (2017), де радо стрівся з Андрієм Курковим (автором теплої передмови до моєї української книжки) та почесними гостями Полом Остером і Філіппом Сендсом. Моє кредо, коли йдеться про Україну (а проти неї розв’язано нелюдську агресію) – і далі приступними нам мирними засобами поширювати те, чого можуть нас навчити українська історія, українське письменство, зокрема щодо передумов цієї війни. Ось чому у засобах масової інформації сприяв публікації інтерв’ю з Андрієм Курковим (відомим у нас посланцем миру), Іваном Рябчієм (видавцем і перекладачем «Тентена») і Вами (а крім поетичної й перекладацької творчості стільки робите для поширення української історії та літератури у франкомовному світі…). Згадати б хоча б наше спільне інтерв’ю:

Як на мене, письменницька солідарність у країнах франкофонії, у Європі й загалом у світі – надзвичайно важлива і її слід усіляко підтримувати. Звісно, міжнародний ПЕН – структура, що координує цей процес, але безперестанна робота має вестися і в плані інформування щодо нових видань із історичної та літературної україністики, до чого долучилися і ми з серією інтерв’ю. Либонь, саме література (хоча її історичність – художня) проникає у наш час значно глибше від будь-якого іншого засобу комунікації. Тому в тоталітарних країнах саме книжки першими кидали у багаття – слово становить для них найбільшу загрозу. Ось чому, визначаючи своє творче кредо, зауважу, що джерело і сенс літературної творчості для мене такий: письменство – неодмінний спосіб осягнення дійсності. А боротьба письменника за право на свободу триває щохвилини – про це не можна забувати.

Д.Ч.: Російська агресія проти України разюче змінила наше життя. Деякі фахівці ведуть мову про геноцид української європейської цивілізації. Як сприймається бельгійським суспільством війна в Україні?

Ж.Ж.Передусім хочу звернути увагу на слова «європейська цивілізація». Саме вони, як на мене, найбільше й промовляють до Бельгії (наша держава – серед співзасновників Європейського співтовариства у 1957-му), саме в них – ключ до розуміння російської агресії проти України. Не можу сказати про всіх бельгійців, але скажу про відчуття, які притаманні більшості моїх співвітчизників, та й загалом європейців. Належу до покоління, що народилося через десятиліття після перемоги у Другій світовій війні, а тому ніколи не було свідком війни на теренах європейського співтовариства. Власне, серед завдань побудови єдиної Європи було й таке – через розвій економічних зв’язків убезпечитися від нових конфліктів після Першої та Другої світових воєн. В одній новелі згадую про діда, який постраждав від газової атаки у Першу світову, а ще – про славетний виступ Віктора Гюго на Світовому конгресі миру 1849-го, коли письменник звернувся зі зворушливим закликом до народів світу, з ідеєю розбудувати європейську спільноту, з єдиною монетою! Зауважу – з такою пропозицією звернувся саме письменник! Можна згадати і слова Жана Монне: «Якби все можна було почати знову <йдеться про створення Європейського співтовариства>, то почав би зі сфери культури…». І хоча цей вислів не задокументовано, але його часто згадують, і вже цього досить, аби переконатися в його нагальності. Ті жахливі картини, що доходять до нас із України, втеча цивільного населення, численні переселенці – все це викликає розпачливі спогади моїх батьків і дідів. У цьому моторошному повторенні Історії – лиха доля, супроти якої слід боротися, викриваючи її, показуючи історичні передумови та олюднюючи її – а саме цим переймається письменство.

Д.Ч.: Ваша підтримка української культури шляхом виступів у засобах масової інформації викликає в українців щиру подяку. Київська організація Національної спілки письменників спільно з установами-партнерами, зокрема Європейською академією наук, мистецтв і літератури, заснувала Науково-дослідний інститут міжнародної літературної дипломатії, до роботи якого долучилися й Ви. Які подальші ініціативи в цьому напрямку видаються Вам доречними?

Ж.Ж.Літературна дипломатія – це справді важливо, і радо долучаюся до цієї ініціативи. Культура загалом і література зокрема – унікальні способи розгляду історії та сучасності, адже олюднює великі суспільні зрушення. Знову ж таки згадаю Віктора Гюго: чи не в «Знедолених» читаємо найжахливіший опис бою при Ватерлоо? Усім серцем, усією силою мистецтва він дає нам зрозуміти, засвоїти трагедію воєнного протистояння через її олюднення. Письменники, які справді присвятили себе літературній дипломатії – саме вони наближають мир, якого прагнемо всі ми. Література – це опір, мені це очевидно. Про це йдеться в новелі про неминучість справедливості з перекладеної моєї збірки. Що ж до майбутніх ініціатив, то їх може бути багато (інтерв’ю, переклади, відгуки, видання) і в комплексі вони розширять поле нашої спільної свідомості – невідворотного опору війнам. Літературні проекти мають сприяти обмінам, кращому пізнанню культур, активній солідарності – колоквіуми та літературні зустрічі, збори в регіональних відділеннях міжнародного ПЕН, ініціативи з перекладу української літератури… Таким чином далі шириться неуникненна роль письменників у невпинному пробудженні людської свідомості.

Д.Ч.: Чи може Україна стати частиною європейської цивілізації та Європейського союзу?

Ж.Ж.Не будучи фахівцем у галузі технічних процедур щодо набуття членства у Євросоюзі, про це мову не вестиму. Але всім серцем хочу, щоби Україна долучилася до нього в будь-якій прийнятній для неї формі. І твердо переконаний, що так буде, згадуючи про обох дідів, які дивом вижили у Першій світовій війні, але потім діда по батькові розстріляли на початку Другої світової за участь у русі Опору. Вони цього не побачили, але досі єдиний європейський прапор із золотими зірками на синьому тлі десятиліттями оминає поля війни…

nspu.com.ua

попередня статтяАльманах «Вулиця Гната Хоткевича». Побачив світ перший випуск часопису з такою назвою, заснованого на честь «письменницької вулиці» в обласному центрі Прикарпаття
наступна статтяСлужить та пише вірші: інтерв’ю з військовослужбовицею з Чернівців