2023 рік. На театральних сценах Лондона, а згодом Кембриджа та Оксфорда йде «Кассандра» Лесі Українки. Чи могла про таке мріяти Лариса Косач? Ця вистава нині не лише привертає увагу до творчості письменниці й актуальності її драматичної поеми, але й змушує замислитись над тим, а чи доступна українська класична література англомовному читачеві?
Ми загадалися над цим питанням, щоб зрозуміти історію оприявлення українського літературного канону за кордоном через переклади, бо лише з їхньою допомогою будь-яка національна література виходить за свої локальні межі, щоб стати частиною світової.
Матеріал виходить за підтримки Британської Ради та Українського інституту в межах Сезону культури Велика Британія/Україна.
Тарас Шевченко
Цілком логічно, що переклади українського класичного красного письменства англійською мовою становили науковий інтерес для літературознавців нашої діаспори, особливо у Канаді. Так, Марта Тарнавська ще 1988 року склала великий перелік перекладів у бібліографії до праці “Ukrainian literature in English: book and pamphlets, 1890-1965” (Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta).
Лідером за кількістю згадок в цьому джерелі є, звісно, Тарас Григорович Шевченко. Про нього як про «особистість і символ» активно писали, перекладаючи твори, з кінця 1950. Та, звісно, є і більш ранні згадки. Так, 1916 року у Лондоні та Нью-Йорку вийшла книжка канадської письменниці, журналістки Флоренс Гамільтон Лайвсей «Пісні України з русинськими віршами» (“Songs of Ukraina with Ruthenian Poems”). До неї увійшли переклади українських народних пісень, а також вибрані вірші Тараса Шевченка, Степана Руданського, Юрія Федьковича, Сидора Воробкевича. Матеріали для книжки авторка збирала за допомогою українських емігрантів.
Втім, є іще одне видання, варте нашої уваги. На думку літературознавиці Марти Тарнавської, воно було першим окремо виданим твором про українську літературу англійською мовою. Йдеться про біографічний нарис «Т. Шевченко – національний поет України» (“T. Schevchenko, the National Poet of Oukraina”).
Цей дванадцятисторінковий нарис вийшов у Лондоні, орієнтовно 1911 року. За його створенням стоїть історія про «хорошого росіянина» зразка понад сторічної давнини. Автором книжечки був Лєв Расторґуєв – адвокат, учасник Першої російської революції 1905 року, який утік за кордон і вже звідти писав про Шевченка «рівного за геніальністю відомому поету Пушкіну».
Також, до вже згаданого буму перекладів Тараса Григоровича, що почався наприкінці 1950-х, в США 1922-го та 1936-го вийшли біографічний нарис і переклад віршів Шевченка.
Читайте також: Від Шевченка з шаблею, до Шевченка з джавеліном: як формувався український канон
Марко Вовчок
Карколомність долі історичної повісті Марка Вовчка (Марії Вілінської) «Маруся» дивує й нині. Тут і заборона використання української мови, і ледь не крадіжка сюжету твору під час його перекладу французькою, популярність, визнання та життя у виданнях, що вийшли в інших країнах. Отже, франкомовна версія «Марусі» була опублікована 1875 року в паризькому журналі Le Temps у співавторстві з видавцем, письменником і перекладачем П’єром-Жулем Етцелем. Начебто перед тим Марко Вовчок надіслала йому власний переклад твору. Але Етцелю текст не сподобався, тому він творчо переосмислив повість, аж настільки, що в ній з’явилися нові розділи. Пізніше «Маруся» виходила в багатьох різних виданнях і отримала відзнаку Французької академії.
Саме франкомовна версія «Марусі» стала першоджерелом для подальших перекладів німецькою, італійською та англійською.
Тож 1890 року в Нью-Йорку вийшла “Maroussia, a Maid of Ukraine”. Хоча вже згадувана нами дослідниця Марта Тарнавська припускає, що міг бути й іще раніший переклад «Марусі» англійською – 1887 року. Власне, “Maroussia, a Maid of Ukraine” можна вважати одним з перших перекладів української літератури англійською. Зрозуміло, що тоді Марко Вовчок не належала до канону українських класиків, але тим важливішим є факт популярності її твору серед іноземної аудиторії, як і бажання читачів з інших країн пізнавати історію України.
Леся Українка
Ми добре знаємо, що Лариса Косач багато часу і уваги надавала перекладацькій діяльності. Гейне, Гюґо, Міцкевич, Шекспір, Байрон, Метерлінк, Гомер – завдяки їй отримали можливість дійти до українського читача. А як щодо власних творів Лариси Петрівни?
Одну з найдавніших згадок про переклад поеми Лесі Українки нам вдалось відшукати у книжці «П’ять російських п’єс і одна українська» (“Five Russian plays, with one from the Ukrainian”), що з’явилася 1916 року. Британський письменник, адвокат і журналіст Карл Ерік Бекгофер уклав збірку драматургії, до якої увійшли твори Антона Чехова, Івана Євреїнова та «Вавилонський полон» Лесі Українки. Зауважуючи, що Лариса Косач своїми творами надала глибини та словникового багатства мові, якою писала, Бекгофер не може визначитись, до якої літератури зарахувати її творчість – української чи малоросійської…
Якщо ж говорити про повноцінне видання творів видатної української письменниці англійською, то найповніше з’явилося аж 1950-го року в Нью-Йорку.
Йдеться про «Дух полум’я. Зібрання творів Лесі Українки» (“Spirit of Flame a Collection of the Works of Lesya Ukrainka”). Переклад здійснив Персиваль Канді, який у вільний від літературної діяльності час виконував обов’язки пастора. Книжка вийшла за підтримки Української національної ліги жінок Америки.
Опісля вірші Лариси Косач англійською виходили у канадській періодиці, а 1968 року у Торонто побачив світ переклад праці літературознавця Костянтина Біди «Леся Українка. Життя і творчість» (“Lesya Ukrainka. Life and work”). Це аж ніяк не вичерпний перелік англомовних видань, присвячених Ларисі Косач, але такий, що згадує одні з перших перекладів її творів.
А також…
