Той факт, що святий Іван Павло II – це поет у сутані, відомий далеко не кожному. Філософ, письменник, богослов, театральний актор, спортсмен – це далеко не повний перелік дарів, якими Господь наділив свого слугу Кароля Войтилу. Пропонуємо вашій увазі вірші святого Папи у перекладі Станіслава Чернілевського.

Titian's "Christ Carrying the Cross," circa 1565, depicts the preface to the Resurrection.
Titian’s “Christ Carrying the Cross,” circa 1565, depicts the preface to the Resurrection.

SZYMON Z CYRENY

Oko w oko z Człowiekiem. Ulica i wiele twarzy —
i uderzenie w skroniach jak kuźni miarowy huk
Ja nie idę szukać przygód. Nikogo nie chcę obrażać,
Chcę wystarczyć sobie samemu.
Niech przeto nie wdziera się we mnie żaden nędzarz, skazaniec ni Bóg.
Chcę jednak być sprawiedliwy, więc targuję się z wami,
o tego drugiego Człowieka — (a przecież chcę wrócić do miasta).
Targuję się z wami o to, co sprawiedliwość każe,
co mnie słusznie winno ominąć, a co dla niego jest łaską.
Chcę zawsze być sprawiedliwy. Tu próg.
Poza ten próg nie przechodź, nie dotykaj myśli i serca,
niczego stamtąd nie ruszysz — ach, przymus i gwałt!
I on śmie na to się godzić —ten żebrak!
Człowiek sprawiedliwy dotąd — a dalej?
Pójdą ludzie — kobiety i dzieci — ci sami,
a ja z nim —
Któż nas odróżni, gdy ciężar złączonych na ziemię powali?
Jaz nim —
ja nie wytrzymam: sprawiedliwość to nie posąg ze stali.
Rozbij i otwórz (zdania muszą być zwięzłe,
ślizgać się muszą i rwać — nie będą to strofy okrągłe)
Rozbij i otwórz!
Zawisła nade mną źrenica — promieniowanie serca,
źrenica wyższa o belkę poprzeczną,
wyższa o tyle nade mną, że nie osiągnę…
Mój mały świat: sprawiedliwość ściśnięta kleszczami norm!
Twój wielki świat, Twój wielki świat: źrenica, belka — i On!
I mógłbyś w tym wielkim świecie mojego małego nie dostrzec,
i mógłbyś rozbić go do cna i unicestwić,
i mógłbyś idąc z krzyżem postawić wszystko na ostrzu —
Ty, szeroki, dostępny —Ty, w którym każdy człowiek się mieści.
Ja już nie chcę być sprawiedliwy! Ale ledwo stoję na progu,
skąd widać nowy świat! A obok przepływa tłum,
kobiety, dzieci, żołnierze: wszyscy krążą na granicy Boga.
Cisza, cisza —
Sprawiedliwość domaga się buntu — lecz przeciw komu bunt?
1957

 

СИМОН ІЗ КИРИНЕЇ

З людиною на самоті. Корчиться вулиця, звита,
Ніби нагайка. В скронях — наче в кузні, гримить.
Я не шукаю пригод. Нікого не рвусь зачепити, —
Я сам із собою — досить цього для обох.
Нехай не вдирається в закут ображений кимсь канючник.
Мені не потрібен сьогодні ні смертний, ні Бог.
Я хочу лише справедливості.
І торгуюся з вами,
мучники,
За ту Людину, що інша,
що та потребує милості.
Вона має право на неї — на відміну від того, хто я.
А я повертаюсь в келію, в обитель міську, —
відлучником.
Я хочу лише справедливості. Це межа та поріг.
Не ступи через нього — бодай навіть мислю і серцем.
Не згріши — ой, присилував же, мовляв!
Чи зможеш правду шукати після всього тоді ти?
Поза переступом справедлива людина. А далі?
Люди порушать табу — солдати, жінки та діти…
Я серед них буду, прощення благатиму
та владнання.
І хто розрізнить нас, причавлених ношею
поєднання?
Я буду з ними — при втомі і при печалі.
Моя справедливість — не монумент зі сталі.
Розтрощи та розбий! (тексти стислі та збиті,
Все вивірено на розрив — хай не знає
строфа круглоти!)
Розтрощи та розбий!
Наді мною зависла зірниця — опромінення серця:
Зоря — чоловічок, понад сволок у хаті,
Понад усе, що мені усвідомити змога…
Макове зерня— мій світ; справедливість— в заковах норм!
А великий твій світ, а великий твій світ — зіниця,
стеля та Він!
І міг би ти в світі великім маленького мого
й не вгледіти,
Віддати його небуттю та сновиддю.
І міг би, перехрестившись, все зоставить
на лезі.
Ти, безмірний, приступний — Ти,
в кому кожному місце.
Обридла мені справедливість!
Я стою на межі, на порозі,
Світ оновлений бачу я звідти!
А поряд пливе лайно;
Солдати, жінки та діти. І всі теревенять
про Бога.
І тиша, як смерть зависа.
Справедливість допитує бунту.
Заколот? Але проти кого?!

Йоан-Павло II (Кароль Войтила)
Іван-Павло II (Кароль Войтила)

KAMIENIOLOM
(fragment)I znowu ruszyły kamienie. Wagonik ginie w kwiatach.
I znowu prąd elektryczny ściany głęboko tnie.
Lecz człowiek zabrał z sobą wewnętrzną strukturę świata,
w której miłość tym wyżej wybuchnie, im większy nasyca ją gniew.

 

КАМЕНЯРНЯ
(фрагмент)
І знову ми рубали камінь.
Пішла вагонетка в квіти.
І струм електричний жалить
Стіни шалом вогнів.
Та прихопила людина
структурну клітину світу,
Де вибух любові дужчий,
чим більше яріє гнів.

 

Переклад Станіслава ЧЕРНІЛЕВСЬКОГО

Leave a Reply