***
Падає, падає осінь
Прямо тобі на плечі.
Втома в очах, чи здалося?
Літо вже склало речі.
Падає, падає осінь
На засмутніле місто.
Перебираєш досі
Спогадів літніх намисто.
***
Світло скінчилося.
Час спати…
***
Весно, кринице моя неозора!
Час залишити смуток в зимі.
Після зими, що лишилось прозорим –
Це ми.
***
Тиша мене залишила
Наодинці із галасом.
Я не чую нічого і чую все.
Квітка на підвіконні
Співає пісню про ліс,
Я співаю про тишу,
А тиші ніде нема.
***
Місяць оголив зуби. Сміється глухо.
Дивиться на мене холодно і презирливо.
Я затуляю очі, шукаю навпомацки
Стежину до обрію, де заховалося Сонце.
-1-
Дерево мовчить… дерево чує…
Дерево бачить, як твориться історія,
Дерево тягне руки для допомоги,
До дерева теж тягнуться…
І зрубують…
-2-
Дерево народилося і бачило біль,
Дерево хотіло говорити, але не могло,
Дерево міцніло і тяглося до людей,
Дерево пригортало їх…
Дерево померло, щоб стати хрестом…
Хрестом спасіння…
«Сліпий дощ»
-1-
Достигла ягідка неба зірвалась, упала.
А за нею іще і ще…
І ось вже й на дорозі –
Краєчок неба.
-2-
Паперові човни попливли.
Чобітки калюжі розбризкують.
Відіграли своє парасолі.
***
«Волошки хотіли стати як небо, і стали як небо»
М. Коцюбинський
Вони ходили у кумедних кросівках,
Довгих футболках і сонячних окулярах.
І казали: Небо! Ми будемо, як ти!
А то й краще!
І вони пофарбували волосся
У блакитний колір, одягли сині лінзи,
Навчилися дивитися на сонце без окулярів.
І стали волошками –
Маленьким земним небом на ніжці.
***
Планета хвилюється раз.
Їй хочеться спокою.
Планета хвилюється два.
Їй мріється світле майбутнє.
Планета хвилюється три,
І завмирає від жаху.
***
У дерев своя філософія:
Стій і всотуй, стій і всотуй.
Запитає тебе дівчина
І ти гладь її лагідно
І мовчи.
Запитає тебе хлопець
І ти випростайся у гору
І мовчи.
У тобі все,
Всі сплетіння і перехрестя
У тобі.
Ти – дерево всесвітньої втоми,
Дерево всесвітньої радості,
В твоєму корінні переплелися всі віки і століття.
Знаєш і мовчиш.
Ная ЗАДНІПРЯНСЬКА
Leave a Reply