Микола Істин. Людослови

Микола Істин

186
Ернст Фукс

ПАРАЛЕЛЬНІ КОСМОСИ


Не завжди бита дорога це правильний напрям.
Не історична а філософська мені до вподоби пряма.
А бачите, не молиться сонце
до придуманих вами богів,
окрім можливо до того якого не знаєте в лице,
і не читаєте його блогів.
Не кидається Небо камінням
у ворога, вашої панни Політики, під навіянням.

І смерть перекреслює в посвідченнях
вашу правову причетність до вічності.
І мій вихід  з уставлених правил,
котрі у вільне плавання відправив,
із норм епохи, де людина пов’язана і покрита,
як вихід з Єгипту,
як розширення меж душі
віршами,
як новословокраїни,
і наступних сенсів новини,
паралельні космоси
зі слів…

 

 

ЛЮДОСЛОВИ

Людослови – це новий вид,

що народився із вимірів слова,

та еволюціонував мовами,

з цензуропідданими,

і текстобунтарями…

Бо занадто запрограмованими

стали людослови

на напрям руху туди

куди вигіднили

вирішили

для себе ті хто на піраміді вершині,

від віку камяного

до електронного.

Ціна життя людослова

оцінюється цифрою,

регулюється рахунковою грою.

Одухотворених людословів

закривають у книжках

написаних нібито від імені Вишнього,

а опускають, насправді – нижче,

де просто ще один

із країв,

крайнощів,

слова

що хтось відрізав собі

від вільного і необмеженого

Всеслова

щоби правити людословами.

Людослови! Не зачиняйтесь.

Не зупиняйте

свободу руху

творчого словосвіту

свого розквіту.

Живіть добросвободою на Землі!

Рухайтеся душесловом до розвитку у Всесвіті!

Вирушайте віршами…

Проходьте прозою…

Збагатіть новими сенсами слів

і означеннями мови

богів і всесвітословів.

Ідіть паралельно,

летіть гармонійно,

попри душевні доми-духокниги

що стоять тут і там.

Та, спершу, наведіть мир в душі

у собі, і з іншими,

в гармонії добродійності де розмаїттям розрісся логос,

і лише потому, за галактиками практик,

духовербальних втілень і перевтілень,

навчимося матеріалізувати слово…

 

 

***
Після надій,
з невідбулим парадом подій,
настає п’ята пора року
написана від руки,
у віршах, де народжується щось інше
як елемент з невідомої ніші…
І вже не намірюєшся конкурсними костюмами,
зате наряджаєшся іншими світами…
І не погано би влаштуватися десь сторожем,
краще на полі, під зоряними мережами,
отут
на околиці Всесвіту,
а Бог і без телескопа вдивляється,
і дивується —
ну чому він інший?
І здогадується, коли тріщать галактики по швах, —
може тому що все все все
увесь Всесвіт
з часом перегорить і погасне,
зі стану буття перестане,
і потрібен інший вимір,
як вихід в безмежності безмір,
і до всеідеалу тяга,
для людини і Бога,
що народжено у письменницькім творі душі,
вміщуйся, Всемогутній, зручніше,
і читай про придуманий Всесвіт із новим раєм,
що звідси, і далі за зором і зорів краєм…

 

 

***

Піти трохи далі

зі своїх кам’яних печер,

хай навіть вони тепер

архітектурно-гламурні причандали.

Замало пересісти на табуни залізних коней,

бо все одно пересуватися планетою по колу.

Закликаю душерушати в наступне,

витягати сотні своїх я

із попереднього, що тримає підступно,

переставити світ, щоб стала душа – Всесвітня.

«Вірш

як віриш» –

колись прочитав десь в книзі.

І стали шляхи поезії

моєю свободою

в якій відбувся собою.

В цих рядках поетичних проектів

нових Всесвітів

мої діалоги

з Богом,

моя Україна

модерно-космічно написана,

Біблія і конституція,

ідеалу серце.

Це так же важливо як жити,

і після, – відроджуватися

та новонароджуватися, –

у вірші

вірити!

 

 

***
Документовані Держави,
громадянки Громади,
панівні суспільні Устрої,
цієї каденції чиновницькі Рої,
ви що еволюції штучні піраміди,
не задавлюйте своїми тягарями природу свободи,
не домагайтеся Особистості як диктатори, що  на прагненні влади
над іншими
помішані,

не зв’язуйте вільного і вічного розвитку світу Людини
спекулятивними законами своєї днини,
ви що призаконили собі багатства з над і під землі,
не обділюйте тих хто заробив на них мозолі,
і збудований дім Особистості на полі житейському
визнавайте у правовому,
я хочу щоби Держави і Люди були рівними,
були вільними,
бо я Людина не за раба
тобі Державо
рідна,
і кожен має право
на власну незалежність,
як і на добровільну причетність
до Нації
та Цивілізації,

лише в цьому випадку,
а не упадку,
вони матимуть
і мають цінність
як людяність,
і в віршів
переосмисленнях
та надпродовженнях
ідентифікуйте мою Країну в розширеннях.

 

 

***

Штучними як гра законами

відходить людство від свободи все дальше, 

і ми  занурюємо, переконано,

себе у чужі правила все глибше.

Тобі ще боротися в мундирах епох,

і навіть перемагати в битвах окремих.

Твої справи стануть 

чужими стінами.

Запряжуть тебе як коня в хомути та ліци

людської цивілізації.

І будеш воза побуту днів тягти,

сходячи потами, доти,

допоки в себе глибоко не зазирнеш

і не віднайдеш 

того хлопчика, що умів

сказати ні,

бо колись зрозумів

що він і світ таки різні.

Тоді збагнеш що єдиний справжній шлях та вихід

до створення цивілізації свого життя, 

до відкриття 

в собі нового світу,

що додасться філософією нововідродженою,

іншою планетою в душі народженою,

і може навіть задумається як початок наступного завіту,

з всеможливими добропоєднаннями

та розмаїтими всегармоніями,

із матеріями незліченних

і нескінченних 

форм і змістів 

всещастя.

А для початку, попри маски 

компромісів

котрі часто вдягати мусимо,

спробуймо не віддатись,

не перекреслитись,

на чиюсь користь, ними не стати.

І, тому, не був би я ким і де,

віршую

із минулого

пробираючись нинішнім

до майбутнього

себе.

Щоби не бути поміж обезособлених,

що обезголовленими 

розчиняються 

в чиїхось розчинах.

Збережімся в своїх галактиках,

і нами продовжаться України, Боги, та Всесвіти,

в художніх практиках,

які розписали ми поети,

як ідеалів еволюції

розмаїття лиць…

 

 

***
Суть не в тому

що почуваєшся як після потопу,

і мрій необжите небо, нині,
нагадує
сонце на карантині,
й натягує
хмари-маски.
Що після на полі чужому поразки,

закутому, в тимчасовості, недругами,
відчай за друга.

Та відганяєш надії
додому, як вірних псів,
які, так не вчасно, на ділі,
за тобою поплентались.
І вже не важливо
яке не відбулось
диво
від вір що зневірились.
А в тому що попри втому,
і після усіх потому,
є простір і час для слова,
і в ньому душі розбудова,

він твій паспорт всесвітній,
проект перетворювальний небесно-новітній!
А зараз на Землі в будинках з квартир-шухляд
з цікавими змістами буття,
кульок-планет посеред
що летять миттєвостями життя,

в кодах гламур,
у формулах лямур
заляжу у задоволення,
а згодом відправлюсь душею у змінедолення…

 

 

***

Кажу кожному зі своїх натруджених будівничих,

і усім вистражданим подорожним,

що складають ім’я 

мого – я :

Продумуєшся 

поміж часопросторами,

і маєш смерть за двері

потайні, котрі 

відчиняти не діло,

допоки не допишеш тілом

тут – свою живу крилату

душекнигу,

бо весь у словах, і мої втілення

в їх значеннях,

у світах які утворив

в творах,

в них – нова частина України

що додалася, дописалася літерами,

віршовинайдені, прозовибудовані, есейноосяйні

носії ідей

добровсеможливого дива,

чуттів еволюція,

думок революція,

новий всесвіт що зароджується зі слова

як матерія-мова,

у гармонійному співбутті,

всещастя всецвітті,

з землями нинішніми,

і небами іншими,

де співблаго з Богом,

і власна добродорога.

Мій читач –

шукач ідеалів надмайбутнього,

житель поселень життів наступного,

душевного складу розширень багач.

 

 

ПЛАНЕТИ ДНІВ

Поки ще не вмерло минуле

і не народилося майбутнє,

та не відмовилося життя від тимчасовості

заради вічності,

і душевтілення не пройшло свій космічний відрізок

від недосконалого

до ідеального,

й відносне добро речей

ще не долучилося до всегармоній,

і мої віршовані проекти про всещастя

поки не влилися в сяйва зоряних потоків,

я живу на окремих планетах днів,

на них все легше і простіше,

і мале щастя тут і зараз,

від буття сонця

випливають та відлітають мої теперішні планети,

ось нинішня плането-днина

з добрих пригод

і природи ласкавої,

а завтра будуть з містами цивілізацій,

зі світами нових людей,

і з супутниками що безмежно близькі.

 

 

***

Після того як засвітив зірки в душі,

і навіть ескізи досконаліших світів описав у віршах,

повертатися, та триматися треба Землі, від і до,

наскільки можливо, боротися тут за добро,

поширювати щастя край,

і навіть у пекла відвойовувати частини раю,

бо занадто боляче

відрізати іще живе,

тож не здавай позицій світлий вояче,

боротися ліпше завше.

Leave a Reply