Список Сергія Жадана

124

Список Сергія Жадана

Вірш «Бессонница. Гомер. Тугие паруса…» Осип Мендельштам написав 1915 року і додав до збірки «Камень» (1916). У другому рядку першої строфи цього вірша згадано знаменитий перелік кораблів у Гомеровій «Іліаді»…

Учені підрахували, що давньогрецький поет у другій пісні цього твору згадав 1186 кораблів, які припливли під Трою з двадцяти дев’яти місцевостей, умістивши в собі близько ста тисяч воїнів, очолюваних сорока шістьма воєначальниками. Три строфи вірша Осипа Мендельштама — це блискуча рефлексія на поему Гомера, що впродовж століття лишалася формулою, позначеною особливою красою й вишуканістю, формулою, яка легко запам’ятовується. Звичайно ж, до неї особлива увага поетів, які охоче обграють її у своїх творах. Чи не найцікавішим взірцем такого обігравання є вірш казахського російськомовного поета Єрбола Жумагулова «Бессонница. Абай. Пасутся табуны…», надрукований 2007 року у 132-му числі часопису «Континент» (цикл «Менингитное небо столицы»:

Бессонница. Абай. Пасутся табуны.

Я список лошадей прочел до середины.

Как бы ложилась ночь на горные седины,

блеща заржавленною фиксою луны.

Ещё Кебек, шатаясь между юрт,

испытывал сердечный неуют.

К чертям считать кобыл! Я вышел на балкон.

Тоска, как волкодав, вгрызается мне в горло…

Тут казахський поет, як пишуть критики, відштовхуючись від текстів О. Мендельштама, Абая Кунанбаєва, О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока, розповідає про свої складні стосунки з дівчиною.

Нова книжка Сергія Жадана має назву «Список кораблів». Вона щойно побачила світ у видавництві Meridian Czernowitz. До неї ввійшли нові вірші, написані у 2018–2019 рр. Тематична палітра книжки С. Жадана «Список кораблів», звичайно ж, розмаїтіша, коли її порівняти з віршем Єрбола Жумагулова. І це природно, адже світ казахського поета, що мешкає в Москві, та ще позначений 2007 роком, і світ українського поета, описаний у віршах, датованих 2018–2019 рр. — відрізняється кардинально. Єрбол Жумагулов вчитується в список коней. Сергій Жадан, перш ніж вчитуватися в список кораблів, озирається навколо і помічає, що про одну частину світу краще говорити верлібром, а про другу — римованим віршем. Проте усвідомлює, що і та, і та частини потребують повної самовіддачі:

Ви готові

читати вголос так пристрасно,

ніби цілуєтесь із власним видихом,

ніби освідчуєтесь кисневі своєї країни?

Ви готові говорити так, ніби саме від ваших слів

Залежить майбутнє цивілізації?

Готові говорити про вечір так,

як говорять про смерть в операційній?

Поет пише:


Добре, що не все в цьому світі

Можна заримувати.

Для нього

Зимові дерева, як неримовані вірші:

жодної ритміки, жодної милозвучності.

Життя є таким, яким воно є,

Не слід підганяти його під чергування

приголосних.

А потім — у другій частині книжки — скаже:

Рушають чоловіки

за словами та безсмертям.

Ще не свідчать вони.

Ще мова їхня книжкова.

І, наче кладка стіни,

рими робоча основа.

І додасть:

І голосів дорожніх добра вість,

й пташині тіні на ставкових водах,

і дощ перебивається, мов подих,

і заримовано чиюсь відвагу й злість.

А потім віддасть шану римувальникам у пронизливому вірші «Наївні, як підліткові щоденники…»:

Наївні, мов підліткові щоденники,

мудрі, мов біблійні тирани, —

поети вперто римують іменники,

наче бинтують осколкові рани…

Хочуть здаватися небезпечними,

ніби соромляться померти старими.

Їх і хапають зазвичай першими

передусім за точні рими.

Обидві частини книжки «Список кораблів» об’єднує усвідомлення, що

Одна мова, одні слова —

і для пристрасті, і для статистики.

Єдиний для всіх травень.

Єдиний для всіх вогонь.

А ще — намагання «зробити нарешті поезію переконливою». Сергію Жаданові у новій збірці це вдалося. Я не раз писав про цього поета. Отож можу запевнити, що він — один із тих, що від збірки до збірки стають усе майстернішими, все досконалішими — і в засобах, і в образах (особлива сторінка в новій збірці С. Жадана — безліч рядків про версифікацію, про засоби увиразнення віршованого тексту, про можливості мови). Мені повсякчас згадувалися світові величини, з якими хотілося порівняти рядки С. Жадана. Для прикладу — рядок «серце найменшої ластівки сильніше за туман», який сміливо можна поставити поряд із рядком Поля Елюара про жінку, яка важить «стільки ж скільки мозок ластівки на зустрічному вітрі»…

У книжці С. Жадана йдеться і про тих, «хто перераховує всі провини / людства», і тих, що «перебирають одяг, в якому хочуть / бути похованими», і ось про такі перерахунки:

А оскільки птахи не слухають,

поет береться перераховувати

їх в осінніх піднебесних ватагах.

Старанно рахує, записує

до записника кожну ластівку.

Скільки відлетіло, стільки

має й повернутись.

Всіх треба порахувати.

Жодної не можна забути.

Справжня поезія завжди

тримається

на точності.

Хоча, зізнається поет,

так мало речей,

вартих того, аби повторювати їхні назви:

дерева при березі, камені в снігу.

А ще варті згадки

номери вагонів,

які перевозять країною звичайне тепло,

імена птахів,

мов імена жінок,

що постійно десь над тобою.

До цього ряду належать і «поети в історії літератури»:

Зраджені адвокатами,

кинуті дружинами,

повішеники, потопельники, самогубці:

розповідають свої біографії,

прищеплюють нам любов

до життя.

І жінка, яка

рішуче рахує за вікном

ранкові хмари.

А потім настає час вибору,

і його ніяк не уникнути,

і вона відчиняє шафу і обирає собі одяг.

Так мудрі правителі обирають релігію

для свого народу.

Про рахування йтиметься й у другій частині книжці С. Жадана:

Будуть псувати святкову статистику

вдови і сироти,

вдови і сироти;

Вже зібрано виноград.

Складено список утрат.

І долоня руки,

ніби долоня ріки;

І рахує коми в її нічному листі,

збирає врожай розділових з її листа,

самостійній, мов розбійник, розіп’ятий на хресті,

якому обіцяли, що він висітиме поруч Христа.

І вже аж після цього настає час перерахунку кораблів — у вірші «Добре, що порт працює щоденно…» І то — спершу поет згадає «навчених подорожами сарацинів», потім — хасидів, які «в одязі носять сутінь», а вже тоді візьметься перераховувати кораблі:

Митники роблять свою роботу,

поки їх вдома чекають родини.

Перераховую залишки флоту.

Повільно доходжу до середини.

Не факт, що С. Жадан має на увазі саме список Гомера. Поет у першій строфі цього вірша згадує «місто, в якому завжди південно». Отож це може бути й перелік кораблів, що входили до «ЧМП-Бласко», і кораблів українського військово-морського флоту, що дісталися Росії після розпаду СРСР, після Харківської угоди, і кораблів, втрачених під час анексії Криму, і кораблів, що постраждали в Керченській протоці — їх чисельність підвищує не одну сотню (майже, як у списку Гомера)… Так відлунюється в нашому житті світова літературна класика, наповнюючись новим змістом, новими реаліями.

Є в новій збірці С. Жадана й своєрідна післямова, яка має назву «Телефонна книга мертвих». Вона — про поетового батька. Він згаданий у вірші «Царство небесне — говорять вони про життя…»:

… Мій тато помер 4 січня.

Того дня йшов сильний густий сніг.

Якийсь час вони йшли

один одному

назустріч.

Батько С. Жадана, як виявилося, вів щоденник — це, зазначає поет, «така собі хроніка перетікання часу довкола нього, фіксація зрозумілих йому деталей — де був, кого бачив, що чув, на що витратився, хто телефонував. Фіксував усі грошові суми, які я йому передавав (мене це вразило, чесно кажучи), фіксував температуру повітря. Сухі, стримані свідчення. Мало оцінок, мінімум емоцій. Так, ніби хотів щось сказати й не наважувався» (Мені цей опис батькового нотатника нагадав щоденник американського художника й письменника Генрі Дарджера (1892–1973), який залишив п’ятнадцятитомну «Історію дівчат Вівіана», автобіографію обсягом 5084 с. і «Щоденник», що містив і метеорологічні записи.)

Отже, до верлібрів і заримованих віршів С. Жадана додається ще й прозовий текст про батька. Усі три частини тісно пов’язані: їх об’єднує той таки мотив переліку кораблів — усього, що бачиш, тобто «велика бухгалтерія часу, у якій і зачепитися немає за що, крім прогнозу погоди». Відрізняє батькове й синове писання те, що син уже вдається до «літературних прийомів», які допомагають йому «говорити про те, що найбільше лякає». С. Жадан звертається до переліку захватів, якими він ділиться з оточенням — це «захват від кольорів і запахів, від предметів і голосів, від зміни погоди й настрою. Захват від упорядкованості цього світу, від його незавершеності, відкритості, глибини. Захват від того, як на твоїх очах день змінюється ніччю, сонце змінюється місяцем, азарт змінюється втомою. Захват від того, що живеш серед цих дерев, серед цих чоловіків і жінок, серед цих демонів, серед цих охоронців. Захват, від якого тобі розриває легені». С. Жадан пропонує ще один перелік — у зв’язку з «поезією часу, в якому всі почувалися на своєму місці, в якому всі були рівними перед пам’яттю і забуттям». І веде далі: «Хай це буде книга прикордоння, з якого щоранку виростає сонце, рухаючись у західному напрямку. Книга дерев, що пережили тих, хто їх посадив. Книга каміння, що вростає в чорнозем, ніби серце в тіло. Книга витоптаних футбольних полів. Книга печальних весільних пісень. Пам’ять старих телефонних книг, у яких не лишилось нікого, кому можна було б зателефонувати. Список імен — ніби список кораблів, що затонули».

Так С. Жадан перекидає місток від поеми Гомера до нашого повсякдення, місток, який стає видимим лишень справжнім поетам.

Микола СУЛИМА

Leave a Reply