На Буковині вшанували пам’ять письменника і художника Василя Лелека

68

Заходиш у приміщення невеличкої школи – сто учнів і двадцять учителів. На вході – портрет гарного молодого хлопця з чорнявою шевелюрою. Це і є Василь Лелек, поет і художник, який прославив своє рідне село Бережонку.

Про це повідомляє molbuk.ua.

Був найстаршим серед восьми дітей

– Наші школярі знають його творчість. Варто вам прочитати уривок будь-якого вірша поета – і вони тут же назвуть автора, – ділиться Інна Албота, директорка місцевої школи. – Навіщо нам шукати інших героїв, коли у нас є свій. На творчості Василя Лелека вчилися наші учні й навіть їхні батьки. У школі є куточок, присвячений видатному землякові.

Вшанування поета відбувалося 24 грудня, у кабінеті української мови й літератури. Ніде було й яблуку впасти… Однокласники поета, вчителі, прийшли й два молодших брати Василя Лелека: Михайло та Ярослав. Хотілося побувати й біля будинку письменника, але там живуть вже чужі люди.

Народився Василь Лелек на Святвечір 1946 року в багатодітній родині. Був найстаршим серед восьми дітей. За словами колишнього директора школи Григорія Мельничука, мама хлопчика, сільська вчителька Марія Дмитрівна, не лише добре співала й танцювала, а знала такі колискові, що Лелеків ставили за приклад мешканці всього села, яке колись було присілком Коритного. Від матері син перейняв палку любов до української культури, народних звичаїв, повір’їв, казки, пісні. А від батька Степана Васильовича — твердий характер і горду вдачу. Василя оточували дотепні й життєрадісні люди. Їхнє мудре слово, задушевна народна пісня, мамині й дідові казки та розповіді, стали тим цілющим джерелом, яке надихало на творчість, давало духовну наснагу.

«Поезія Лелека – то вільний творчий дух»

– Василь Лелек був здібним учнем, від природи допитливим, запальним, непосидючим хлопцем, вступав у дискусію з учителями, особливо ж з учителем історії, – згадала Марія Дияконюк, однокласниця. – Разом із друзями добре ставився до наших дівчат. На Восьме березня в сьомому класі організовував нам подарунки: він знав, де ростуть проліски, і ходив їх нам збирати. Коли служив в армії, писав нам листи. Писав вірші, але їх чомусь не друкували. Можливо, через те, що ніколи не писав на замовлення. Коли вийшла Василева єдина поетична збірка «Жертовна ватра», подарував нам. Були б і ще книжки, якби не його передчасна смерть – відійшов у вічність на 51-ому році життя, у 1997 році.

– Ми з Василем були студентами, жилося сутужно, підзаробляли, – каже Дмитро Никифоряк, пенсіонер. – Що мене вражало, це те, що він на все мав свою думку, як-от, обурювався тим, як русифікувалася українська мова.

Після служби в армії, Василь Лелек працював електрозварювальником на Чернівецькому заводі залізобетонних конструкцій, інженером на заводі «Кварц», в обласному художньому комбінаті, в останні роки – у літературно-меморіальному музеї Ольги Кобилянської. Займався різьбярством і лозоплетінням. Був учасником виставок на «Вулиці Майстрів» (вулиця Емінеску). У 1993 році талановитого митця прийняли до Спілки художників України. Ще через чотири роки вийшла його перша й остання поетична збірка «Жертовна ватра». За неї автор отримав літературну премію Дмитра Загула. Василів вірш «Чому побіліли ведмеді» був присвячений саме Загулу, який трагічно загинув у Сибіру, будучи репресованим.

Цікаво, що свій перший вірш Василь Лелек написав фще в четвертому класі, а в одинадцятому його вразила смерть поета Василя Симоненка. Він, порадившись з учителем української мови й літератури Іваном Григорійчуком, відгукнувся, написавши вірш «Василю Симоненку».

– Поетична збірка «Жертовна ватра» – результат творчих пошуків автора. Поезія Лелека – то вільний творчий дух, який живиться і наповнюється реальним життям. Вона дещо похмура, в ній відчувається і смуток, і туга, і скорбота, і навіть розпач, та головне – вона любов до рідного краю, до свого родоводу, – сказав у виступі письменник Мирослав Лазарук.

– Це та жертовна ватра, яка очищає наші душі, дає нам сили і терпіння вижити у складний час, змушує задуматись, чи так ми живемо, чи на правильному шляху, чи не розминулись із совістю, з правдою, чи завжди пам’ятаємо свій родовід, коріння, – мовив Василь Соломко, голова Банилівської громади, до якої належить і село Бережонка. – Уважаю, що місцева школа гідна носити ім’я Василя Лелека.

Цю ініціативу підтримали сільський староста Василь Колотило, колектив школи й родина поета.

Під час вечора-спомину лунали вірші Василя Лелека та звучали пісні на його слова у виконанні вчителів та учнів.

Leave a Reply