Справжня проблема людства полягає в тому, що ми маємо палеолітичні емоції, середньовічні інституції та божественні технології…
Дивуюся дискусіям, які останнім часом точаться навколо штучного інтелекту. Дивуюсь аргументам як тих, хто стверджує, що це лиш інструмент і тільки від нас залежить, як будемо його використовувати, – так і тих, хто віщує кінець світу. Так, ніби минулих двадцяти років цілковито не було. Ніби за той час не виникли Facebook, Twitter, Instagram, пізніше TikTok, які сьогодні мають мільярди користувачів і безпосередній вплив на індивідуальне та суспільне життя. Так, ніби ми не потрафимо зробити жодних висновків. Штучний інтелект – то лиш вишенька на цьому торті посереднього смаку.
Соціальні мережі теж мали бути лиш інструментом, який «об’єднує людей» і «будує кращий світ», як запевняли нас їхні творці. А тим часом цей світ – значною мірою завдяки їм – нині розділений як ніколи. Поляризований, сповнений антипатій, презирства і «цінностей», які з цінностями не мають нічого спільного.
Погіршення психічного здоров’я, пропаганда споживацтва, зростання нарцисизму, дезінформація, маніпуляція, розпалювання міжконфесійних, расових і гендерних конфліктів, демонтаж демократії, посилення націоналізму, унеможливлення будь-якого діалогу користувачів, закритих у їхніх власних бульбашках, і просто одурманення людей – все це є, зокрема, і заслугою соціальних мереж.
І ми, користувачі, сидимо в цьому по вуха.
Про небезпеку соцмереж роками сурмлять серйозні інституції, що опікуються психічним здоров’ям, захистом демократії, діалогу, сурмлять етики й активісти – але чомусь мало хто хоче їх слухати. Американський інформатик і футуролог Джарон Ланьє, автор опублікованого п’ять років тому маніфесту «Десять причин, чому ви повинні негайно видалити свої акаунти в соціальних мережах», каже, що ми дали себе обкрутити і поневолити. І має рацію. Багато а багато з нас, навіть чудово усвідомлюючи наслідки використання цих платформ, уже не може уявити собі життя без них. Бо, зрештою, саме тут «рекламують свій бізнес» (або свій «особистий бренд»), бо «без цього не вижити», бо «тут спілкуються з друзями», бо «тут є доступ до всіх новин, подій в одному місці» – а до того ж «без пересади» і «я все контролюю».
Ланьє спростовує всі ці аргументи – але мало хто береться спробувати по-іншому, бо панує загальне переконання, що інакше вже неможливо. Бо правдою є й те, що ці медіа, сіючи руйнацію, багато в чому полегшують нам життя. Так здійснюється найпрекрасніша мрія їхніх творців (а також їхніх інвесторів, акціонерів, рекламодавців і лобістів) про те, що все має бути ТУТ. Відносини мають бути ТУТ. Наш імідж має бути ТУТ. Те, що думаємо, що їмо, що купуємо, має бути ТУТ. Наші діти, пси і коти мають бути ТУТ. Те, ким ми є, має бути ТУТ. Наше життя має бути ТУТ!
З кожним роком ми проводимо все більше часу в соціальних мережах. Згідно зі звітом Digital Media, у 2022-му ми гаяли там більше двох годин щодня – на тринадцять хвилин більше, ніж попереднього року. Публічні особи (в тім і журналісти, політики, макро- та мікрозірки) мають по кілька акаунтів на кожній платформі – Facebook, Instagram, Twitter, TikTok. Скільки ж треба часу, щоби дати тому всьому раду?
І що ж або хто втрачає з нашого життя поза соцмережами?
Немає жодної серйозної газети, журналу чи радіостанції без каналу в соціальних мережах. І оскільки це моя сфера, то мені, мабуть, особливо болить – бо ж ми, журналісти, а разом з нами і редактори та редакції, вважаючи себе абсолютно незалежними, стали рабами алгоритмів. Болить мені, що ми часто створюємо контент, заголовки, шапки для соцмереж так, щоб це «клікало» – тобто щоби викликало якнайбільше емоцій (здебільшого злість, заздрість або страх) і «розходилося» якнайширше. Пояснюємо собі, що «всі так роблять», що «таким є світ», що «таким чином можемо донести важливий контент до більшої кількості людей».
А може, однак думаю я, ми помиляємося. Щораз більше грузнемо в мілкоті, сприяємо зростанню поляризації, закриваємося від розмови. Злостить мене, що в редакціях все частіше обговорюємо, що хтось написав у фейсбуці чи в інстаґрамі, який фурор викликав, а потім вирішуємо, що це суспільно важлива тема, яку треба підняти, – хоча через два дні про неї вже ніхто не пам’ятає, бо з’явився черговий скандал, в якому треба взяти слово. Засмучує мене, що серйозні, глибокі, рефлексивні та розлогі тексти й аналізи губляться в потоці цього контенту, метою якого є лиш і тільки підігрівати емоції та генерувати трафік. І що в ньому губиться й те прекрасне, нюансоване, те, що має шанс будувати мости між людьми, а не спалювати їх.
Згадуваний Джарон Ланьє стверджує, що соцмережі руйнують наші душі – тобто те, що в нас є найкращого, найлюдянішого. А ще вони «перетворюють нас на мудаків», які надають собі право висловлюватися на будь-яку тему, постійно засуджувати інших, порівнювати і поливати брудом. Знову ж таки, яка душа? – запитає хтось. Це можна вважати наївним, але можна також сказати, що це незгода на самознищення. Незгода з наступом на нашу свободу думки, на свободу взагалі – на ту, справжню.
Бо світ, створений соцмережами, якому так дали себе спокусити, хотів би, щоб цю свободу ми собі щонайбільше купували поміщеною у флакончик парфумів із такою ж назвою: «Побризкай себе, а потім обов’язково опиши свої враження в інстаґрамі. І не забудь позначити свій пост гештегом #свобода».
Останнім часом щось тут зрушилось (надто пізно). Уряд за урядом намагаються якось врегулювати це тотальне свавілля, запроваджуючи, наприклад, додаткові заходи безпеки для найменших користувачів (реальні, а не декларативні, як досі). Але правда полягає в тому, що з іншого боку, тобто з боку власників цих платформ, є гігантські гроші, гігантська влада і надзвичайно ефективне лобіювання. І хоча системні рішення доконечні, м’яч є і на нашому боці.
А оскільки очікувати, що раптом настане масовий вихід із соцмереж, наразі очевидно наївно, то вірю, що ми можемо постійно поглиблювати наші знання про ці соцмережі. Вирішувати, яким чином хочемо їх використовувати, пам’ятаючи про те, наскільки потужна їхня сила (на цю тему вже є маса досліджень). Вивчити, що нам шкодить і як наша присутність на цих платформах і те, що ми в них творимо, впливає на інших – і чи їм не шкодить, пам’ятаючи слова американського біолога Едварда О. Вілсона, який якось сказав, що «справжня проблема людства полягає в тому, що ми маємо палеолітичні емоції, середньовічні інституції і божественні технології».
Можливо, критичний погляд на те, як ми самі використовуємо соціальні медіа, на яких механізмах вони побудовані і як розвиваються, а також наскільки ми дозволяємо цим механізмам захопити себе, дозволить нам краще підготуватися до співіснування зі штучним інтелектом – цього разу на наших засадах.
Agnieszka Jucewicz
Uważaj na duszę
Gazeta Wyborcza, 29.07. 2023
Leave a Reply