ЗГАДКА
Летять світами вранішні дими –
Легкі надхмар’я, над які злітати.
А сад цвіте і ходить садом тато,
А десь внизу вже блискають громи
Та стороною дощ. Суха дорога
Така суха, ось-ось і – спалахне.
Гарячі іскри грудочками в ноги
Женуть кудись маленького мене…
Не плачте, мамо, не жалійте, тату.
Ви вже напам’ять знаєте життя.
А сад цвіте, аби в гіллі сховати
Дими ранкові, даль без вороття…
ПЕРЕДЗИМОВЕ…
Минає осінь. І все ближча грудень,
Ліщина в лісі гіллячко застудить,
Лише снігур до неї прилетить
Опівночі свою зорю світить,
Чи прибіжить натомлене зайча,
А може буде спати по ночах,
А як згадає – засміється в сні,
Коли вітри холодні й голосні
Йому про зиму нагадають рано,
І досвіток засвітиться багряно…
І стихне осінь. Знову прийде грудень,
Все буде добре… Буде добре, буде…
***
Осіння музика землі,
У світлі місячнім долина.
Червоні голоси калини
В нічній лунають далині…
І вже насмілилась рука
Легеньку гілочку зірвати,
Але її вже не дістати –
Вона десь в просторах зника…
***
Нічна гроза огненно даль освітить
Заблискають громи з далеких верховіть…
І це єдина мить, одна єдина в світі,
Коли вдається світ цей зрозуміть…
І все, як і колись — без тіней поставала,
Від осяйних вершин і до твердих низин –
Стрімка єдина мить… І люди впізнавали
Свої обличчя в одсвітах грози…
***
Сади притихли, а цвіли ще вчора,
В далекім світлі сполоху нічного
На крилах ще не баченої птиці
Ніколи і ніким в моїй столиці…
О, звідки ж ти предивна прилетіла,
Небесно — біла і золотокрила,
Чия ж змогла уява опівнічна
Тебе зманити в прихистки столичні?
В снігах, морозах, у нічнім вогні
Наскрізним співом стрітитись мені…
… І що ти в темнім оці принесла?
Чи дальні дні без чорного числа,
Чи під крилом давно не чутний спокій?
Чому ж мовчить твоє тривожне око?
ЗГАДАЛОСЬ…
В ранкові вікна світять снігурі,
Під стріхою сховалася калина,
Ще з вечора протоптана стежина
Крізь гори снігу в нашому дворі.
Дзвенить в криниці радісна вода,
Ясна бабуся гордо й урочисто
На деруни уже картоплю чистить,
А дід колиску з внучкою гойда.
Я дістаю заквітчані гостинці,
Розповідаю про дива в столиці —
Бабуся розуміє й так, без слів…
І мед і молоко вже на столі,
І янголів іконні сяють лиця –
На цій святій і праведній землі…
Зображення — «Вечір у Києві. Майже зима…». Полотно. Олія. Гаптар
Leave a Reply