«Стою, мов явір в огняній одежі, / Снігам навстріч несе мене земля»… Постать Дмитра Павличка… Франків «огонь в одежі слова»… Стійкість… У стійкості (позиції) – Рух (наче голосом Дмитра Васильовича чую: «Рятуймо Україну, хлопці!»)… Дмитро Павличко – у перших лавах рятівників. Великим своїм серцем рятував Україну – рятуватиме й далі: серцебиття триватиме в його чуттєвій і запальній ліриці, в розлогій перекладацькій спадщині, в панорамній публіцистиці – живих моментах нашої боротьби за Незалежність.
Незалежність – це вміння бути собою. Не для себе – для інших, для народу, який теж покликаний бути собою («Я син народа, що вгору йде…»). Це – велика наука античних, чий волелюбний дух так шанував і так пропагував автор «Торквемади» у темні часи застою. Звідси – й постійна його увага до тих, хто доносив думки греків і римлян українською мовою, зокрема й до мене; я завжди дорожив, завжди й дорожитиму щирою до мене приязню і теплотою Дмитра Васильовича.
Роки співпраці у «Всесвіті»… Праця над перевиданням Рубрука («Подорож у східні краї»)… Мов у нинішній день звернений голос із поезії «Рубрук», яку Дмитро Павличко вмістив у своїй передмові до згаданого видання: «О, Господи, мої мольби простерті / Перед Тобою, вислухай, зроби, / Щоб не боялись вільні люди смерті, / Щоб рабство зненавиділи раби!»…
Navigare necesse est, vivere non est necesse (плисти конче потрібно, жити – не конче) – один із улюблених античних афоризмів Дмитра Павличка. Конче – й перемагати. Дмитро Павличко – з нами, в лаві бойовій…
