Моторошна сцена самоспалення перед посольством, арештоване за борги торгове судно в порту Буенос-Айреса, кинуті без грошей і документів українські моряки, божевільне рішення четвертого помічника капітана повертатися додому в Одесу суходолом, автостопом до Аляски і далі вже кригою Берингової протоки – і це тільки події першого розділу нового пригодницького роману «Четвертий помічник Святого Христофора».
Без перебільшення, ця книга захоплює з першого ж речення і тримає, не відпускаючи, всі сімсот сторінок. Так, обсяг у роману немаленький, але його легко проковтнути буквально за кілька вечорів із вимушеною перервою на сон, їжу та роботу.
«Четвертий помічник Святого Христофора» спочатку здається ідеальним подарунком батькові, чоловіку або дорослому сину. Захопливе читво рясніє авантюрами й мандрівками, бійками, вбивствами, втечами від мафії, продираннями крізь джунглі й автостопом по країнах, які ми заледве відшукаємо на карті. Раніше ми зачитувалися авантюрними історіями, героїчними епосами й морськими драмами авторства Жюля Верна і Майна Ріда, Джека Лондона й Рафаеля Сабатіні, Веніаміна Каверіна і Роберта Стівенсона. Тепер молодь із головою пірнає в серіали, схожі на «Гру престолів».
І ось ти береш до рук грубий роман із таємничою обкладинкою, читаєш анотацію та думаєш, кому зі знайомих чоловіків його подарувати. Купуєш, непомітно прочитуєш перший розділ, другий, десятий і… залишаєш книжку собі. Товстенний том, що вмістив у себе три континенти і три роки життя головного героя, затягає в дивовижний світ, із якого не хочеться повертатися. В кінці книги з героями прощаєшся, як з дорогими друзями.
Книжка складніша і багатовимірніша, ніж здається на перший погляд. Є головна лінія шляху двох героїв: спочатку ворогів, а пізніше – друзів-нерозлийвода, четвертого помічника капітана Саші Розова і матроса Марка Дуся. З одним заплечником на двох вони вирушають у головну подорож свого життя і, звичайно, тільки цієї лінії було б задосить, щоби захоплено стежити за їхніми пригодами. Але авторка, Анна Морозова, скрупульозно вибудовує багатовимірну картину, в якій переплелися долі цілого десятка персонажів. Є тут місце й коханню, і зраді, й страшному обману, і питанням віри та пошуку її в собі.
Капітан арештованого судна Самойлов, відпускаючи свого помічника в далеку і небезпечну дорогу, дає йому фамільну реліквію – хрест Святого Христофора. У католиків Христофор-песиголовець – велет, який переніс на своїх плечах немовля Ісуса через річку, він же – ласкавець усіх мандрівників. Самойлов просить повернути талісман своїй сестрі, й тут закручується ще одна містично-детективна історія, яка в кінці – я гарантую – залишить вас у глибокому подиві.
Авторка поміщає нас у голови не тільки Розова і Дуся, а й до капітана Самойлова, до італійського священника падре Франциско і до імпозантної єврейки мадам Давельман, тому на світ і пригоди головних героїв ми дивимося під різними кутами, очима дуже різних людей, і цей художній засіб, без сумніву, додає історії обсягу і колориту.
Інша беззаперечна перевага роману – в тому, до чого докладно, в «смачних», яскравих подробицях описана дорога крізь Латинську та Північну Америки. Не знаю, чи випаде мені колись побувати на Алясці або в Аргентині, але маю відчуття, ніби там вже випало – завдяки роману.
Анна Морозова – відома українська мандрівниця, що об’їхала сімдесят країн і здійснила навколосвітню подорож автостопом. Прочитавши її коротку біографію на звороті книги, я, зізнатися, очікувала якоїсь мемуарної складової. Ні, її там не помітно, але видко інше: автор знає, про що пише. Простежується й досвід, і розмай історій, пережитих особисто. У романі немає «води» та міркувань ні про що; навпаки – живо, дуже динамічно і яскраво, вичерпно і докладно показано життя двох хлопців, які прориваються додому крізь вогонь, воду і мідні труби.
Для мене автор визначається масштабом розв’язаних задач. Анна Морозова взяла на себе грандіозну роботу: їй потрібно було розповісти про кілька років життя, буквально сповнених подій, а також описати «декорації» десятків різних країн. Це – задачка із зірочкою. Втішно відзначати, що авторка з нею впоралася блискуче. Я знімаю капелюха перед тим, як скрупульозно опрацьовані та зібрані деталі, тонкощі з абсолютно різних сфер – від мореплавства до побуту в болівійській в’язниці, від звичок мафії і до тонкощів ловіння крабів на Алясці. Читаючи роман, раз у раз доводилося звертатися то до словника, то до «Вікіпедії», але це чудово прокачує ерудицію та загальні горизонти.
Підсумовуючи, «Четвертий помічник Святого Христофора» не тільки перевершив мої очікування, а й урізноманітнив кілька вечорів, залишивши прекрасний посмак. Ця книга виявилася масштабним полотном, що описує і бурхливі часи перших років української незалежності, і складні людські долі, й неймовірні етнографічні деталі заморських країн.
У добу пандемії та закритих кордонів такий роман здається своєчасною і коштовною знахідкою, вікном у старий добрий світ великих географічних відкриттів, які так приємно робити разом із героями, хай навіть лежачи на своєму київському дивані, а не стоячи у куряві аргентинських доріг.
Такого роману в українській літературі не було дуже давно, а можливо, ніколи.
Віта Петренко