7 листопада у Києві в Будинку кіно за участю Національної спілки письменників України, Національної спілка кінематографістів України, а також Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України до Дня української писемності та мови у рамках Літературно-мистецького свята «Мово рідна, слово рідне…» відбулася науково-мистецька конференція на тему: «Українська держава: сторінки історії, етапи боротьби та новітні загрози».
На захід завітали українські письменники, журналісти, науковці, громадські діячі, кінорежисери, військові, студенти та всі, кому не байдужа доля України, зокрема Сергій Борденюк, Микола Владзімірський, В’ячеслав Гук, Людмила Житня, Микола Жулинський, Іван Заєць, Микола Зноба, Ігор Зоц, Алла Кендзера, Леонід Козаченко, Сергій Комісаренко, Володимир Кузьменко, Ігор Курилів, Сергій Марченко, Світлана Мирвода, Василь Нечепа, Віктор Пасак, Михайло Ратушний, Сергій Пасько, Леонід Петровський, Борис Пономаренко, Михайло Сидоржевський, Валерій Смолій, Валентин Сперкач, Сергій Тримбач, Тетяна Фольварочна, Ніна Шаварська та інші.
Модератором зустрічі був голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.
Відкриваючи захід, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Борденюк наголосив, що ми, українці, зобов’язані сьогодні, у цей надскладний для України час, зберігати українські наративи і будь-що-будь плекати й укріплювати їх, оскільки від цього залежить наше майбутнє.
У вступному слові голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський підкреслив, що нам усім дуже важливо в контексті майбутнього розуміти, що нам робити після війни і після перемоги, який обрати шлях розвитку, щоб він був непомильний, як реагувати на світ, де сталі політичні системи руйнуються і народжуються нові, світ, де точиться жорстка боротьби між консерваторами і лібералами, світ, що міняється дуже стрімко, світ, де ми маємо добре орієнтуватися, щоб зберегти нашу націю. Також Михайло Сидоржевський зазначив, що, на жаль, влада не готується до осмислення того, що зараз відбувається і в світі, і в Україні зокрема, тому треба намагатися робити так, щоб у суспільстві знаходилося це віддзеркалення – розуміння й осмислення нашого складного й драматичного досвіду, тому такі заходи, як цей, є надважливими, бо вони не лише доводять ефективність такої всебічної комунікації, а й зосереджують на головному і закладають певний орієнтир на майбутнє.
На заході виступив Валерій Смолій – український громадський та політичний діяч, історик, директор Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, академік НАН України. Його доповідь мала назву «Боротьба українців за власну державу з часів Київської України-Руси», де він в історичному аспекті розповів про розвиток і становлення української нації, підкресливши, що все, що ми сьогодні переживаємо, укорінено в далеких часах, іще в Київській Русі та після її занепаду, коли почалася запекла боротьба за її спадок, відтоді, коли ми почали себе усвідомлювати нацією, а народ, який стає нацією, демонструє світові найвищий свій розвиток. Також він зауважив, що нам треба дивитися й на наступні кроки нашого державотворення, тому що зараз є й закиди щодо того, що Україна – це штучно створена держава, яка не мала своєї історії, хоча всі тодішні законодавчі акти були українські, а українська держава почала сприйматися як суб’єкт міжнародного права, вона була визнана іншими державами, проте ніхто не був зацікавлений в самостійному існуванні України – ні Польща, ні Туреччина, ні Московія, які розривали Україну, що потім і привело до її занепаду і Руїни, бо поступово втрачалися державні елементи, і лише той звитяжний залишок українців, які згодом створили Запорозьку Січ, продовжив боротьбу за свою державу, але козацтво не хотіло підпорядковуватися гетьманам – і це була і помилка, і проблема. Також пан Валерій розповів про гетьмана Івана Мазепу, наголосивши, що це знакова постать у нашій історії, він виростив яскраву плеяду учнів, своїх послідовників, а всі події в Україні тоді відбувалися в руслі історії європейських країн, тому що Україна – це частина Європи. І навіть коли вона розпалася на два гетьманства – Лівобережне й Правобережне, а далі йшла Руїна, а згодом – гайдамацький рух і загарбання Московією – в цей час відбувалися незрушні процеси розвитку української духовності, української культури, що свідчить про невмирущість української нації, про її укоріненість у час і історію, а далі – XX століття: доба голодоморів і війн, і потім XXI, свідками якого ми є, – воно ввібрало в себе всі попередні події: оцю запеклу боротьбу наших пращурів за свою свободу і незалежність, за свою ідентичність. Пан Смолій підкреслив, що ми відбулись як нація і будемо далі розвиватися як незалежна європейська держава.
Також на заході взяв слово Сергій Комісаренко – український науковець, державний та політичний діяч, дипломат, академік-секретар Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Він у своїй доповіді «Час великих успіхів і прорахунків» докладно розповів про свій неоціненний внесок у розбудову української держави і як політик, і як науковець. Він торкнувся теми Закону про мови, ухваленому за його участі 1988 року, де українська визначалася державною, теми Декларації про державний суверенітет України, яка теж була ухвалена за його активної участі, також він посприяв, аби трагедія Бабиного яру була вшанована на найвищому державному рівні, і подбав, щоб Сергій Параджанов став Шевченківським лауреатом, хоча й посмертно. Також пан Комісаренко став першим послом від незалежної України за кордоном.
На заході також виступив Микола Жулинський – український літературознавець і політик, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, президент Міжнародного громадського об’єднання «Волинське братство», голова Наглядової ради Волинського національного університету імені Лесі Українки, доктор філологічних наук. Він зауважив, що зараз усі ми перебуваємо в тривожному очікуванні: що буде далі після виборів у США, оскілки ця країна є потужним стратегічним партнером України. Щоб ми не потрапили в пастку розділеної Кореї. Пан Микола підкреслив, що завдяки творчій і науково-технічній інтелігенції ми відновили українську державу. Ключову роль тут зіграли шістдесятники і Народний Рух України, який об’єднав численні демократичні угруповання і де вже на I установчому з’їзді були ухвалені важливі пункти про державну мову – українську, про українські державні символи тощо. Тому заслуга в цьому лежить на раменах тодішньої української інтелігенція, яка об’єдналася й пройшла через складний шлях відродження української історичної пам’яті. Також пан Жулинський торкнувся історії й провів паралелі між тими подіями, які відбувалися в Україні 1918 року, і теперішніми, підсумувавши, що наша помилка завжди була в тому, що ми безоглядно довіряли підступній росії, наміри якої протягом довгих століть були одні: знищити Україну і нас як націю. Тому ми повинні постійно звертатися до минулого й добре засвоювати його уроки.
Також виступив Іван Заєць – український політик, народний депутат Верховної Ради України І, ІІ, III, IV та VI скликань, борець за незалежність України у XX сторіччі. Він зазначив, що процес духовно-культурного відродження України, який започаткували шістдесятники, переріс у потужну боротьба за українську державність, а створення Народного Руху України стало кульмінацією цієї тривалої боротьби. Жахливі події в Чорнобилі сколихнули українську громадськість, люди захищали екологічні й духовні проблеми, а їх треба було звести у єдину доктрину. Пан Іван підсумував, що ця боротьба триває й далі і ми маємо організувати політику національної єдності, щоб зробити уряд національного порятунку.
На заході всі присутні побачили фільми українського кінорежисера Валентина Сперкача «Запорожці за Дунаєм», «Українці Кубані» і «Словами Тараса», фільми, які свого часу були заборонені до показу, оскільки порушували гострі проблеми розпорошення української нації, втрати її ідентичності, проблеми штучного стирання її з історичної пам’яті. Ці видатні мистецькі роботи були сприйняті гучними оплесками, бо не втрачають своєї актуальності й тепер, тому що той нерв звитяжної боротьби українського духу за свою свободу, закладений у них, продовжує боліти, і цей біль нестерпний.
Також присутні привітали Валентина Сперкача з ювілеєм, побажавши йому міцного здоров’я, нових творчих висот, а всім нам – несхитної сили і Перемоги у війні з рашистськими окупантами.
Вночі росіяни вкотре зухвало знищували древній Київ – величне й непохитне європейське місто, а вдень, у самому його серці, відбулася ця знаменна мистецька подія, яка окрилювала й надихала на боротьбу і Перемогу і яка сіяла добірні зерна гордості за свій звитяжний героїчний народ, який проходить через жахливі випробування, але який відбувся як нація. А тому він незнищенний.
Пресслужба НСПУ
Фото – Пресслужба НСПУ
