Пам’яті Ігоря Калинця
Перегоріло марево земне,
перезабулось пам’ятне і вічне,
лише сльоза пекуча на обличчі
тебе і спогадає, й пом’яне;
і сповнювала сутінки печаль,
що вичахала, як тепло обіймів,
коли тривожно, пам’ятно й незримо
червневий сум зненацька зазвучав;
твоє життя – у подвигах трудів,
в добірних зернах, у плодах Господніх,
в борні, що приском жевріла насподі
звитяжних серць, яких ти запалив;
із чаші спив роз’ятрене вино,
зашерхлу кров прогірклої калини,
вознісся в небо клином журавлиним
і в землю ліг, як праведне зерно;
о той червневий і черлений сум,
коли з’єдналося навік живе й небесне –
він знов прийде і в слові знов воскресне,
як та любов, що згасла завчасу.
litgazeta.com.ua
