Володимир Гаптар. «Гаряче літо дихає в траву…»

27

***

Гаряче літо дихає в траву,

В дорогу биту, стоптану на камінь

Людьми, громами, війнами, віками —

Вже пройдену, але іще живу.

Минає літо в пахощах роси,

Та ще бджола над квіткою літає…

І в тиші вічній, вільній і безкраїй,

Чиїсь небесні чути голоси…

***

У кухлику липневий мед,

Бджола на вусі – та не вкусить,

Бо теплий затишок у вусах,

Що потім? Знаю наперед –

На пасіку прийде ведмідь

Веселий пасічник в неділю

Ще меду в кухлики наділить –

Оце і маємо обід…

Та й підемо… Ведмідь у ліс,

А я собі гайну у місто,

І бджоли – сонячне намисто…

Й дороги пройдені наскрізь,

Згадаємо серед зими…

Ведмідь, прокинувшись зітхає,

І я не сплю – бо вже світає,

Трамвайні ранішні громи

Подолом котяться. Снігами

І небо й землю замело…

І небо бомбами гуло,

І пахло давніми медами…

СЕРЕДИНА ЛІТА

Середина літа, середина

І душа радіє, як дитина,

І душа, мов дівчинка співає,

Ніби горя на землі немає…

І нечутно дихає годинник,

І стоїть край всесвіту людина

І у неба тихо щось питає

А над нею бомба пролітає…

***

Огненне літо… Хто, коли не ми,

Здіймемось в небо сильними крильми,

Людську подобу зміним на пташину.

Залишимо людські лиш імена,

І сила нас підійме неземна

Над простором одвічним і вершинним.

Огненне літо… Хто ж, коли не ми,

Знов на землі постанемо людьми,

Впізнаємо себе й згадаєм потім –

Давно — давно ми птицями були,

І як нестримно ми літать могли,

І як співали крила у польоті…

***

Далеко десь… Де ще живуть дива,

Де ти живеш, найкраща в цілім світі,

Де згадки всі в прадавнішньому світлі…

І ти у ньому згадкою зігріта,

Вглядаєшся як в середині літа,

Знов скошена травинка ожива…

***

Сади притихли, а цвіли ще вчора,

В далекім світлі сполоху нічного

На крилах ще не баченої птиці

Ніколи і ніким в моїй столиці…

О, звідки ж ти предивна прилетіла,

Небесно — біла і золотокрила,

Чия ж змогла уява опівнічна

Тебе зманити в прихистки столичні?

В росі, в дощах і у нічнім вогні

Наскрізним співом стрілась ти мені…

… І що ти в темнім оці принесла?

Чи дальні дні без чорного числа,

Чи під крилом давно не чутний спокій?

Чому ж мовчить твоє тривожне око?

Ілюстрація: Із серії « Квіти вечорові». Полотно. Олія. Гаптар.

Джерело: Володимир Гаптар

nspu.com.ua

попередня статтяВидавництво «Ранок» відновило знищену обстрілом рф партію підручників
наступна статтяУ часописі «Камертон» №1, 2024 оприлюднено переклад усієї книжки Джорджа Гордона Байрона «Єврейські мелодії» у перекладі Наталії Горішної