«Фімині казки» Наталії Сваткової

Авторка книжки Наталя Сваткова відома не лише як письменниця, а й як фундаторка і головна редакторка міжнародного літературно-мистецького порталу «гУрУ», який динамічно розвивається й нині об’єднує велику інтернаціональну спільноту письменників і читачів.

Книжка Наталії Сваткової створена у творчій колаборації з ілюстраторкою Сашею Непомнящою. Візуальний ряд книги — це низка майстерно виконаних малюнків, у яких традиції Золотого віку ілюстрації тісно переплітаються з фолкмотивами.

Сюжет книжки засновується на інтернет-фольклорі. Про це свідчить анотація до видання: «Ми родом із дитинства і трохи з інтернету: любимо казки і віримо в них, читаємо соціальні мережі і теж віримо. Так і автор перед тим, як засісти за творчість, перечитав улюблені казки та анекдоти, доступні йому у Всесвітній павутині. Трохи заплутався в ній і, розплутуючи, зрозумів, що читач його не осудить, якщо знайде збіги або закономірності в запропонованих йому оповіданнях, — чиста випадковість, не більше. Тому що автор пише від імені вже немолодої і навіть дуже в літах людини, якій властиво змішувати спогади з минулого з днем сьогоднішнім, прочитаним і побаченим, пережитим і додуманим. Сюжети казок, розказаних Фімою своєму онукові Михайликові, не нові, але мають часом вкрай несподівані інтерпретацію і повчальну частину…»

Книжка відкривається зворушливою присвятою сестрі авторки. У присвяті містяться контроверсійні максими на кшталт «не кожен золотий ключик відкриває потрібні двері» або «не кожна любляча людина здатна підтримати навіженство письменника». Ці максими позначають сюжетний контрапункт і визначають емоційну тональність усієї книги.

Книга складається з маленького циклу «Фімині казки» (усього вісім казок: («Курочка ряба», «Колобок», «Ріпка», «Золота рибка», «Буратіно», «Попелюшка», «Червона шапочка», «Дівчина-дикунка») та невеличкого оповідання «Бар-міцва». Як бачимо, цей ряд дуже неоднорідний: у ньому сплелися назви народних і літературних казок. Це й не дивно: у своїй книзі Наталія Сваткова працює з навкололітературним фольклором, «етнічним» гумором, міфологемами й стереотипами, обігруючи їх іронічно. Як і слід було очікувати, «казки» — це травестійні історії із секретом. Авторка спирається тільки на семіотичний каркас відомих казок, надаючи їм принципово нового звучання й іронічно обігруючи їх.

Усі казки розказав дідусь Фіма своєму внукові Михайликові. Сам Фіма — це безперечно авторська маска-гетеронім, яка дає широкі можливості й водночас багато до чого зобов’язує. Фіма чи не найповнокровніший персонаж книжки. Його іронічні, гротескні, часто химеричні розповіді — це чудовий зразок постмодерного мислення, у якому можуть на рівних співіснувати межевий раціоналізм і сюрреалістичний деліріум. Майстерне залучення побутової, сленгової й архаїчної лексики точно й витончено передає авторські інтонації. Окремо варто відзначити блискучі й убивчо іронічні діалоги.

Чудовою видається сама манера, у якій написано книжку. Наприклад:

«Фима взял книжку с покосившегося стола — „Пиноккио”. Хай будет уже эта Пинокия, подумал он про себя, по картинкам про Буратино расскажу».

Або:

«Этот Карабас-Барабас, если в генеалогии покопаться, то вполне мог из литовских ветвей брацлавских быть, так по фамилии если брать».

Тут відбувається унікальний прийом: не очуднення реальності, як це буває в магічному реалізмі, а «заземлення» і раціоналізація фантазії. Традиційні персонажі казок стають типовими персонажами маленького єврейського світу. Карабас-Барабас стає брацлавським євреєм, а Піноккіо, за аналогією із ханукією — «Пинокией». Відтак починає працювати потужний «ефект упізнавання».

Як бачимо, за канонічними назвами в Наталії Сваткової ховаються історії «із сюрпризом». Кожна казка зі збірника — це історія-трикстер, у які виявляється майстерна авторська гра із читачем.

«Казки» Наталії Сваткової — це затишні, «лампові» історії, які народжуються в серці єврейської родини. Блискучі побутові сценки, що спалахують кайротичними зблисками притчевості, світлої іронії й смиренної житейської мудрості.

Читаючи цю книжку, мимоволі згадуються іскрометний гумор Шолом Алейхема, іронічні хасидські притчі й великий корпус класичного єврейського гумору.

Легка манера оповіді, вигадливий гумор, лапідарність і ненав’язливі наративи, — все це робить книжку Наталії Сваткової корисним, розважливим і чарівливим читанням для «дітей» будь-якого віку.

Ілля РІХТЕР