Усе має свій початок, усе має своє завершення. Так влаштований наш Всесвіт. Три місяці навчання пролетіли, немов одна мить. Здавалося, що тільки вчора відбулося знайомство та відкриття школи, а вже сьогодні вручаємо сертифікати.
Чи надали ми учням досконалі знання? Ні.
Ми тільки прочинили для них двері, за якими чекає складний, але цікавий письменницький світ. Наші учні отримали базові навички, які вже сьогодні допоможуть творити їм повноцінні тексти. А питання вдосконалення письменницької майстерності — цілковито у їхніх руках.
Єдине, що можемо пообіцяти — ми не відпускаємо наших випускників у самостійне плавання, а пропонуємо пуститися у цю життєву мандрівку разом, у Ковчезі, що має назву «Розквіт».
Упродовж навчання, організатори проєкту намагалися не лише поділитися професійними знаннями, але насамперед — створити теплу, дружню атмосферу, у якій легко та приємно спілкуватися. Передати учням чесноти людяності, доброзичливості та любові, які вельми необхідні для формації повноцінної, зрілої людини. Ми не ставили суворих вимог та заборон, а беручись до навчально-виховного процесу, керувалися словами Всемогутнього Яхве із Святого Письма, сказаних Мойсеєві з палаючого куща «зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих.3,4-5).
Цією святою землею, в алегоричному розумінні, є душі дітей, яких ми взялися навчати. Кожен викладач має усвідомити сакральність цього процесу й визначитися: чи гідний він увійти у цю святиню?
У сучасному світі багато говорять про кризу авторитетів. Мовляв, молодь ігнорує усталені традиції та принципи. Мабуть, причина в тому, що молоді люди мають гострий зір та нюх до награності, нещирості та лицемірства. Тому, ймовірно, щоб отримати доступ до їхньої уваги, як мінімум, потрібно бути чесними та щирими.
Ми не претендуємо на звання » святців» чи » високоморальних наставників», бо й самі знаходимось у пошуку. Але єдине, що можемо ґарантувати — це бажання поділитися своїм життєвим і творчим досвідом, літературними вміннями та почуттями наших сердець.
Проєкт «Розквіт» — це шлях, на якому немає самотності, викривленої реальності. І навіть, якщо когось спіткає творча чи особиста невдача, поруч завжди з’явиться сильне плече й дружні руки, які допоможуть все подолати. Це спільнота, яка зростає та розвивається інтелектуально й духовно. Від усіх учасників безпосередньо залежить, чи вищезгадані слова стануть простими сентиментами, або відчутною реальністю. Пам’ятаймо вислів святого Августина : «Якщо бажаєш когось змінити — спочатку полюби його!»
Дякуємо всім! Особливо Львівській письменницькій організації, яка стала опорою та тихою гаванню для школи, меценатам із Марійської дружини Церкви святого Юрія (м. Нью Йорк, США), а також Благодійному фонду «Святої Марії-Магдалини» за підтримку!
Юрій Грешко, письменник
Leave a Reply