Цими днями в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану шведські історики мистецтва Стефан Йонссон і Галина Куцовська вперше представили своє дослідження «Естетика Майдану: уроки мистецтва з демократії».
Про це інформує Музей Революції Гідності.
У доповіді Стефан Йонссон, професор Інституту дослідження міграції, етнічної приналежності та суспільства, REMESO, університету Лінчопінг та Галина Куцовська, наукова співробітниця університету Лінчопінг, розповіли про політичну естетику Майдану та роль мистецтва у збереженні та меморіалізації революції. Провів зустріч генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло.
Стефан Йонссон зазначив, що саме розгляд Революції Гідності з точки зору естетики є правдивішим та релевантнішим для її розуміння, ніж будь-які інші підходи.
У свої доповіді шведський дослідник розглянув репрезентативні мистецькі твори, натхненні Євромайданом. Зокрема йшлося про постер ініціативи #страйкплакат «Я – крапля в океані» (усі постери ініціативи розміщувались принципово без вказування авторства, для вільного використання, але відомо, що загалом проєкт «Крапля в океані» ініціювала групи митців, організована Павлом Вржещем, псевдо – Павло Клубнікін).
«Будь-хто може відчути свою причетність до ідей, які транслює постер. «Крапля в океані» – доволі поширений вислів у багатьох народів. Зазвичай його вживають у негативний конотації, коли хочуть підкреслити власну безпорадність: «Я лише крапля в океані. Мої дії, однак, нічого не змінять». Однак відкинувши частинку «лише», автор надав вислову нового значення: «Я крапля в океані. Мої дії мають значення». Під час Революції Гідності цей постер змусив людей побачити власну важливість як окремої особистості, надав їм сили кинути виклик урядові. Більше того, постер подарував людям відчуття себе як частини чогось більшого, єдиного колективу, в якому люди поділяли спільні ідеї. Важливо також і те, що Клубнікін не говорить: «Ми краплі в океані», він свідомо обирає форму «Я». Революція не стирала рамки особистості, навпаки, вона допомагала підкреслити власну індивідуальність», – відзначив пан Йонссон.
Головні проблеми у меморіалізації Майдану, на думку дослідника, – який мистецький образ Майдану успадкують наступні покоління і чи зможе офіційна пам’ять про Майдан передати суспільну сміливість «крапель в океані»?
Науковці поділилися також особистим сприйняттям Євромайдану. Стефан Йонссон з величезним інтересом слідкував за подіями у Києві, працюючи у той час над іншою книгою, «Натовпи та демократія: Ідея та зображення мас від революції до фашизму». Галина Куцовська на той час ще не провадила дослідницьку діяльність, однак брала участь у Революції Гідності у Харкові.
Матеріали презентованого дослідження стануть основою для майбутньої книги, роботу над якою шведські науковці планують завершити і видати через два роки.
