Проєкт «Ше.Fest мандрує країною» завершив своє коло українськими містами. Це була перша спроба привезти шматочок фестивалю глядачам, не знайомим з його атмосферою.
Фестивальні заходи відбулися в чотирьох містах – Ірпені, Броварах, Одесі та Первомайську, що на Миколаївщині.
До мандрів фестивалю долучились як постійні учасники фестивалю («Шпилясті кобзарі», Віталій Кобзар, Сашко Лірник, вокальний дует народних артисток України «Тельнюк: Сестри» тощо), так і ті, хто ще не бував на головній події в Моринцях, але мають «шефестівський» дух у своїй творчості; такими друзями фестивалю можна назвати, до прикладу, режисерку Ольгу Анненко, Братів Капранових.
Кожне місто по-своєму зустріло проєкт, але всі – тепло. І кожне з них здивувало. Особливо потішила організаторів реакція мешканців південноукраїнських міст, де шевченківські заходи зібрали багато людей. Найдужче в цім контексті порадувало невелике містечко Первомайськ, що стало фінальним пунктом мандрівки.
Проєкт виявився й унікальною платформою для народження вистави, яка створювалася просто під час заходів. Режисерка і драматургиня Ольга Анненко написала п’єсу «Шевченко. Остання любов» про історію стосунків Тараса Шевченка і Марка Вовчка. В Ірпені та Броварах актори здійснили перші читки вистави, в Одесі ж відбулася так звана «перформативна читка» (вже з декораціями, але ще зі сценаріями в руках), а в Первомайську – передпрем’єрний показ. Сама ж прем’єра відбудеться в Моринцях 21 серпня – під час фестивалю.
Ольга Анненко, режисерка:
– Цього року мені і моїй невеликій, але потужній творчій команді (Меланія Волотовська, Остап Дзядек, В’ячеслав Махлай) пощастило взяти участь у масштабному проекті, присвяченому Кобзареві, і разом з командою «Ше.Fest» відвідати чотири міста зі своєю виставою «Шевченко. Остання любов», яку тепло прийняли в Ірпені, Броварях, Одесі та Первомайську. Головне завдання, яке я поставила собі ще до початку написання п’єси, – познайомити глядачів з моїм особистим Шевченком, яким я бачу його: чуйним, щирим, талановитим і закоханим. Отримуючи відгуки після вистави, я чую слова гостей фестивалю, й часто мені кажуть: «Саме таким і ми його уявляємо!» Отже, він у нас спільний, загальноукраїнський, як і наша загальноукраїнська доля.
Єлизавета Красніченко, координаторка театральної сцени:
– Вперше в історії нашого фестивалю ми змогли втілити унікальну річ – поставити виставу. Ця ідея із Ольгою Анненко у нас виникла два роки тому. Ольга взялася до роботи ще тоді, коли ми навіть не думали, що помандруємо країною. Але розпочався карантин, і ми перенесли фестиваль. Тож була п’єса, були дібрані актори і режисерка була готова зробити цю роботу, як тільки нам дадуть відмашку про те, що нас підтримує УКФ і ми можемо розпочинати промоівенти в інших містах. Вистава вийшла якісна, глибока, професійна. Особисто я дуже чекала нашої поїздки із Ше.Fest’ом в Первомайськ, адже звідти родом і мені було цінно привезти на малу батьківщину найрідніший фестиваль – «Ше.Fest», бо Шевченко – це любов.
Олександр Висоцький, режисер фестивалю:
– Спочатку я не розумів, який сенс у цьому піар-турі, коли часу на підготовку обмаль, а курортний сезон майже не дає шансів організувати глядачів. Але коли я побачив усі чотири міста, коли відчув, що проєкт стає повноцінним і під нашими ногами сама собою виростає дорога, то моє ставлення змінилося на сто вісімдесят градусів. Тепер я знаю, що про наш фестиваль треба розказувати людям по всій країні, і чим далі від Києва ми їдемо, тим більше вдячних глядачів і друзів знаходимо. Я навіть шкодую, що наші мандри закінчилися… Переконаний, що «Ше.Fest» треба везти саме в ті регіони і міста, де громадам не вистачає класного українського культурного продукту. Я би і на прифронтову територію поїхав, і на південь Одещини, і на Харківщину, і всюди, де цього потребують найбільше. Тому подібний тур містами ми будемо планувати на наступний рік обов’язково. Круто, що завдяки проєкту тема Шевченка порушується не традиційно дев’ятого-десятого березня, а серед літа. Тільки заради цього неочікуваного ефекту варто було їхати. Бо навіть цей факт руйнує стереотип про місце Григоровича в нашому житті.
Юлія Капшученко-Шумейко, засновниця фестивалю:
– Ось і завершилася наша мандрівка містами. Це був дуже цінний досвід. Адже в кожному місті – своя атмосфера, і єдиного рішення у проведенні заходів не було. Тому ми дуже підлаштовувались і трансформувались у кожному місті. Це важко, але основне для нас – розказати про «Ше.Fest» і запросити в Моринці. І нам це вдалося. Найцінніше – це знаходити «своїх» людей в інших містах. У Превомайську ми зустріли волонтера з шевченківським серцем, який допомагав нам цілий день, і ми одразу відчули в ньому щирого друга. Чекаємо, щоб він зі своєю дівчиною приїхав у Моринці. Таких людей насправді багато, і саме заради них особливо варто створювати подібні події.
«Ше.Fest мандрує країною» відбувся напередодні головної події. Тепер організатори чекатимуть на глядачів у Моринцях, де сконцентрується неймовірна кількість українських митців. А сам фестиваль, як відомо, пройде вже небавом – 21 й 22 серпня.
За матеріалами пресслужби «Ше.Fest»
Фото – пресслужба «Ше.Fest»