У середу, 5 липня, в Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові відбулося прощання з письменницею Вікторією Амеліною. Її та ще 12 осіб вбила ракета, яку росіяни випустили по піцерії у центрі Краматорська.
Доля Вікторії Амеліної пов’язана з дитячим письменником Володимиром Вакуленком. Його загарбники розстріляли під час окупації Ізюма навесні 2022 року. За день до викрадення Вакуленко закопав свій щоденник під вишнею біля будинку у рідному селі Капитолівка. Батьки Володимира після вигнання окупантів передали щоденник Вікторії Амеліній. Разом з однодумцями вона підготувала до видання книгу Вакуленка «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші». 22 червня президент України Володимир Зеленський придбав щоденник загиблого письменника на відкритті Книжкового Арсеналу в Києві.
Оксана Забужко зарахувала Вікторію Амеліну та Володимира Вакуленка до «Нового Розстріляного Відродження» ‒ українських митців, вбитих Росією. Так само 90 років тому інтелектуальну еліту України знищував сталінський тоталітарний режим.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує, чому українських митців 1920-х – 1930-х рр. називають «Розстріляним Відродженням».
Що таке «Розстріляне Відродження»?
Генерацію діячів культури 1920-1930-х років, які жили й творили в радянській Україні, називали «Червоним Ренесансом». Після того, як більшість представників цього покоління були фізично знищені радянським тоталітарним режимом, літературознавець із діаспори Юрій Лавріненко запропонував новий термін ‒ «Розстріляне Відродження».
Поштовхом до «Червоного Ренесансу» стала українізація 1920-х років. Не варто думати, що більшовицький режим проводив цю політику з любові до України та її культури. Українізація стала вимушеним кроком, поступкою потужному українському спротиву, який тривав і після поразки Української революції 1917-1921 рр.
Культурне життя 1920-х тісно пов’язано з Харковом – тодішньою столицею радянської України, а його символом став будинок літераторів «Слово». Під одним дахом жив і працював майже весь «червоний ренесанс»: Лесь Курбас і Микола Куліш, Володимир Сосюра і Валер’ян Підмогильний, Майк Йогансен і Григорій Епік, Микола Хвильовий і Павло Тичина, Михайль Семенко і Михайло Яловий, Остап Вишня і Юрій Яновський і багато інших.
Як було знищено ціле покоління українських митців?
Хвиля масових репресій проти діячів культури розпочалася у травні 1933 року з арешту літератора Михайла Ялового. Не чекаючи арешту, у власній квартирі №9 в будинку «Слово» вкоротив собі віку автор відомого гасла «Геть від Москви!» Микола Хвильовий. Знищення інтелектуальної еліти відбувалося під час і після Голодомору 1932-1933 рр. Обидва процеси були складовими політики геноциду, яку здійснював радянський тоталітарний режим.
Апогеєм розправи над українськими митцями став 1937 рік. З 27 жовтня по 4 листопада – з метою «перевиконання плану» зі знищення «ворогів народу» до 20-ї річниці більшовицького перевороту – в урочищі Сандармох у Карелії кати НКВД розстріляли 1111 в’язнів етапу Соловецького табору особливого призначення. Понад 250 з них були представниками української інтелігенції. Знищивши митців, влада намагалася «вбити» і їхній творчий доробок. Книги письменників і науковців вилучалися з бібліотек, довгі роки не видавалися, твори художників знищувалися.
Кому з українських митців вдалося вціліти?
Деяким діячам культури вдалося зберегти життя. Гуморист Остап Вишня провів у таборах ГУЛАГу майже 10 років і після звільнення повернувся до письменницької діяльності. Івану Багряному вдалося втекти з таборів і продовжити писати в еміграції. Але це поодинокі винятки.
Максиму Рильському, Павлу Тичині, Володимиру Сосюрі вдалося уникнути таборів. Але платою за це була відмова від власного художнього стилю та перевтілення в апологетів політичного ладу, який знищив їхніх друзів і рідних. Утім вони намагалися використовувати своє становище для підтримки молодих митців.
Кремль знищував українських митців лише у 1930-х?
Злочини Росії проти української культури та її діячів не обмежуються 1930-ми. Композитор Микола Леонтович, автор найпопулярнішої у світі різдвяної мелодії «Щедрик» (Carol of the Bells) був убитий у власному домі агентом радянської спецслужби у 1921 році. Поет Василь Стус загинув від ненадання медичної допомоги у виправній колонії «Перм-6» уже в часи горбачовської Перебудови у 1985 році.
***
За заявами про «один народ» криється невизнання Москвою права українців на власну державність, ідентичність і культуру. І сучасний кремлівський режим намагається фізично усунути тих, хто не поділяє цей погляд. Зокрема й українських митців, які самим своїм існуванням спростовують ту химерну картину світу, яку намалювали собі кремлівські верховоди та ідеологи «руського мира».
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
Leave a Reply